Recantiga - António Zambujo, Miguel Araujo

E era as folhas espalhadas, muito recalcadas do correr do ano

A recolherem uma a uma, por entre a caruma, de volta ao ramo

E era à noite a trovoada que encheu na enxurrada, aquela poça morta

De repente, em ricochete, a refazer-se em sete nuvens gota a gota

Hmmmm

E era de repente o rio, num só rodopio a subir o monte

E a correr contra a corrente, assim de trás para a frente, a voltar à fonte

E um monte de cartas espalhadas, des-desmoronando-se todo em castelo

E era linha duma vida sendo recolhida, de volta ao novelo

E era aquelas coisas tontas, as afrontas que eu digo e que me arrependo

A voltarem para mim como se assim tivessem remendo

E era eu, um passarinho caído no ninho à espera do fim

E eras tu, até que enfim, a voltar para mim

E era eu, um passarinho caído no ninho à espera do fim

E eras tu, até que enfim, a voltar para mim

E era eu, um passarinho caído no ninho à espera do fim

E eras tu, até que enfim, a voltar para mim

І це було розсипане листя, дуже пригнічене протягом року

Щоб зібрати одну, серед соснових голок, поверніться на гілку

І це було під час грози, яка заповнила повінь, ту мертву калюжу

Раптом, рикошетом, переробитися в сім хмар, капає

Хммм

І це раптом виникла річка в єдиному крутяться горі

І проти течії, тож із назад, назад до джерела

І багато листів розсипано, розсипаючись на замок

І це був рятувальний круг, який збирали, назад до м’яча

І це були ті дурні речі, образи, про які я говорю і про які шкодую

Повертаючись до мене, ніби вони мають латку

І це був я, птах, що впала в гніздо, чекаючи кінця

І це ти, нарешті, повернувся до мене

І це був я, птах, що впала в гніздо, чекаючи кінця

І це ти, нарешті, повернувся до мене

І це був я, птах, що впала в гніздо, чекаючи кінця

І це ти, нарешті, повернувся до мене