Foi Deus - António Zambujo, Miguel Araujo

Não sei, não sabe ninguém

Porque canto fado, neste tom magoado

De dor e de pranto

E neste tormento, todo o sofrimento

Eu sinto que a alma cá dentro se acalma

Nos versos que canto

Foi Deus que deu luz aos olhos

Perfumou as rosas, deu ouro ao sol e prata ao luar

Foi Deus que me pôs no peito

Um rosário de penas que vou desfiando e choro a cantar

E pôs as estrelas no céu

E fez o espaço sem fim

Deu luto as andorinhas

Ai e deu-me esta voz a mim

Se canto, não sei porque canto

Misto de ternura, saudade, ventura e talvez de amor

Mas sei que cantando

Sinto o mesmo quando, se tem um desgosto

E o pranto no rosto nos deixa melhor

Foi Deus, que deu voz ao vento

Luz ao firmamento

E deu o azul às ondas do mar

Ai foi Deus, que me pôs no peito

Um rosário de penas que vou desfiando e choro a cantar

Fez poeta o rouxinol

Pôs no campo o alecrim

Deu flores à primavera

Ai e deu-me esta voz a mim

Deu flores à primavera

Ai e deu-me esta voz a mim

Я не знаю, ніхто не знає

Тому що я співаю фаду, у цьому зраненому тоні

Від болю і плачу

І в цій муці всі страждання

Відчуваю, що душа всередині заспокоюється

У віршах співаю

Це Бог дав світло очам

Парфумував троянди, дарував золото на сонці і срібло в місячному світлі

Це Бог поклав мене на груди

Розарій із пір’я, який я розгадую й плачу, співаю

І поставити зірки на небі

І створив безмежний простір

Ластівки сумували

Це дало мені цей голос

Якщо я співаю, я не знаю, чому я співаю

Суміш ніжності, туги, щастя і, можливо, кохання

Але я знаю той спів

Я відчуваю те саме, коли у тебе розривається серце

І плач на обличчі робить нас кращими

Бог дав голос вітру

Світло до неба

І віддав синь морським хвилям

О, це був Бог, який поклав мене в мої груди

Розарій із пір’я, який я розгадую й плачу, співаю

Соловей зробив поета

Покладіть розмарин у поле

подарував квіти весні

Це дало мені цей голос

подарував квіти весні

Це дало мені цей голос