Où aller - Antoine Elie

J’savoure les plaintes au soleil

Paris me klaxonne

Paris me questionne sur l’avènement d’un roi du silence

Qu’elle trouve le sommeil ou qu’on me couronne

Ça s’ra pareil

Ma sentence à la une

Au silence de la lune, l’homme est léger;

le cœur est immense

Il chausse du 47…

Bref…

Jette-moi la première pierre

J’caillasse la Terre entière

J’vais tout jeter à la mer

J’vais nourrir les océans

Viens, c’est calme au fond du verre

Quand on n’a plus rien à faire

Quand on a goûté l’enfer, on n’a plus peur du néant

Un whisky sans glace !

Mon espèce est menacée pour des pièces entassées

Triste est la race, juste bonne à terrasser

N’en a jamais assez

On en fait trop mais le rétro s’est cassé

On n’apprend rien du passé

J’dresse un podium à la folie de l’homme

Sers-moi un rhum que j’oublie de trépasser

Rien à vous dire, j’me sens d’humeur à froisser

J’veux pas sourire j’ai les canines encrassées

Pas peur de mourir… J’me tiens droit, les doigts croisés

Mais où aller?

Où aller?

Du meilleur et du pire, devant moi j’en ai brassé

Rien à vous dire !

Allez oh, allez au diable !

Le temps m’assomme, c’est qu’la mort veut m’embrasser

Donc sers-moi un rhum, que j’oublie de trépasser

Le temps d’apprendre à vivre, il est déjà trop ivre

La fin du livre a brûlé

Et si la vie est rance: retour en enfance

C’est le dégel !

Un cœur de glace, il a des parents d’sel

Il chausse du 47…

Bref…

Moi, souffrir c’est de l’art

Un sourire sous mes larmes

J’mets le train d’la mort en rails

Mais sorti du souterrain…

Jette un soupir au départ

C’est tant mieux si ça répare

C’est tant pis, si c’est trop tard pour n’avoir eu mal de rien…

Un whisky sans glace !

Mon espèce est menacée pour des pièces entassées

Triste est la race, juste bonne à terrasser

N’en a jamais assez

On en fait trop mais le rétro s’est cassé

On n’apprend rien du passé

J’dresse un podium à la folie de l’homme

Sers-moi un rhum que j’oublie de trépasser

Rien à vous dire, j’me sens d’humeur à froisser

J’veux pas sourire j’ai les canines encrassées

Pas peur de mourir… J’me tiens droit, les doigts croisés

Mais où aller?

Où aller?

Du meilleur et du pire, devant moi j’en ai brassé

Rien à vous dire !

Allez oh, allez au diable !

Le temps m’assomme, c’est qu’la mort veut m’embrasser

Donc sers-moi un rhum, que j’oublie de trépasser

Я смакую скарги на сонці

Паріс сигналить мені

Паріс запитує мене про прихід короля мовчання

Нехай вона засне, а то я буду вінець

Буде те саме

Моє заголовне речення

У тиші місяця людина світла;

серце величезне

Це 47 розмір...

Короткий…

Кинь мені перший камінь

Я гойдаю всю Землю

Я викину це все за борт

Я буду годувати океани

Приходь, на дні склянки тихо

Коли нема чого робити

Коли ти скуштував пекла, ти більше не боїшся нічого

Віскі без льоду!

Моєму роду загрожують за нагромаджені монети

Сумна раса, хороша тільки для вбивства

Не можу насититися

Ми робимо занадто багато, але ретро зламалося

Ми нічого не вчимося з минулого

Я піднімаю трибуну до божевілля людини

Подайте мені ром, який я забуду піти

Нічого тобі казати, я маю настрій образити

Я не хочу посміхатися, мої ікла брудні

Не боюся померти... Я стою рівно, схрестивши пальці

Але куди подітися?

Куди йти?

З найкращого і найгіршого на очах я варив

Нічого тобі сказати!

Іди о, йди до пекла!

Час збиває мене, тому що смерть хоче мене поцілувати

Так налийте мені рому, щоб я забув піти

Пора вчитися жити, він уже надто п'яний

Кінець книги згорів

Що, якщо життя згіркло: Повернення в дитинство

Це відлига!

Серце з льоду, у нього батьки солі

Це 47 розмір...

Короткий…

Я, страждання - це мистецтво

Посмішка під моїми сльозами

Я поставив потяг смерті на колію

Але з підпілля...

На початку зітхніть

Набагато краще, якщо це виправиться

Шкода, якщо вже пізно нічого не пошкодити...

Віскі без льоду!

Моєму роду загрожують за нагромаджені монети

Сумна раса, хороша тільки для вбивства

Не можу насититися

Ми робимо занадто багато, але ретро зламалося

Ми нічого не вчимося з минулого

Я піднімаю трибуну до божевілля людини

Подайте мені ром, який я забуду піти

Нічого тобі казати, я маю настрій образити

Я не хочу посміхатися, мої ікла брудні

Не боюся померти... Я стою рівно, схрестивши пальці

Але куди подітися?

Куди йти?

З найкращого і найгіршого на очах я варив

Нічого тобі сказати!

Іди о, йди до пекла!

Час збиває мене, тому що смерть хоче мене поцілувати

Так налийте мені рому, щоб я забув піти