Fou de reines - Antoine Elie

J’m’y suis jeté comme une éponge

J’y ai dormi comme sous les ponts

J’m’y suis perdu comme la romance

Comme mes parents apparemment

Comme saut dans l’vide où y’a trop d'étages

J’vais atterrir dans un dôle d'état…

Comme tétanos chopé par la rose

J’tombe amoureux… J’venais d’par là-haut…

Tu m’as tenu par la langue

Fait mal en me parlant

Tu m’as tué à la longue

De ton ton railleur

Doigt sur mes failles…

J’t'écris loin d’ma paranoïa

Les larmes, ça part à l’encre

J’te quitte et je pars à l’ombre

S’tu cries, tu brailles

Moi, je s’rai ailleurs

Plus d’amour, j’suis claqué, non ci-mer

C’est la mort à quelques centimètres

Tu m’prendras plus par les sentiments

Y’a plus rien qui m’manque là

J’pars gentiment…

Mes amours, c’est comme de longs hivers sombres

Trop longues versions d’songes ou d’faits divers

J’suis né seul, j’y retournerai

C’est l’dernier message d’un fou de reines

Un fou de reines…

A bout de rêves…

Qu’a plus le goût de rien

Une vie sans toi, une vie s’entame

J’n’aurai laissé que cette note

J’serai plus là, non, j’abandonne

Comme mes parents apparemment

J’aimais t’aimer mais c’est trop tard

L’amour a traversé l’automne…

C'était le bagne mais c'était le nôtre

Nous deux dans ton appartement

Le temps m’a eu par sa langueur

«Chérie, me fais pas ça, non !

«J'me refais des passages en larmes

De nos fous rires

D’nos nuits d’euphorie

Le reste qu’on passe à mentir

On s’aimait mais pas seul’ment

La vérité me blesse à mort

Pas l’temps de vieillir

On s’déchire en folie

Plus d’amour, j’suis claqué, non ci-mer

C’est la mort à quelques centimètres

Tu m’prendras plus par les sentiments

Y’a plus rien qui m’manque là

J’pars gentiment…

Mes amours, c’est comme de longs hivers sombres

Trop longues versions d’songes ou d’faits divers

J’suis né seul, j’y retournerai

C’est l’dernier message d’un fou de reines

Un fou de reines…

A bout de rêves…

Qu’a plus le goût de rien

Я кинувся в нього, як губка

Я там спав, як під мостами

Я загубився в ньому, як у романтиці

Мабуть, як і мої батьки

Як стрибок у порожнечу, де забагато поверхів

Я збираюся приземлитися в державну допомогу...

Як правець підхопив троянду

Я закохався... Я прийшов звідти...

Ти тримав мене за язик

Боляче розмовляти зі мною

Ти вбив мене в довгостроковій перспективі

Вашим глузливим тоном

Тисніть на мої недоліки...

Я пишу тобі далеко від своєї параної

Сльози йдуть на чорнило

Я залишаю вас і йду в тінь

Якщо ви кричите, ви плакаєте

Я, я буду в іншому місці

Немає більше любові, я забитий, немає ci-mer

Це смерть у дюймах

Ти більше захопиш мене почуттями

Я більше ні за чим не сумую

я гарно виходжу...

Любі мої, це як довгі темні зими

Занадто довгі версії снів або різні факти

Я народився один, я повернуся туди

Це останнє повідомлення від божевільної королеви

Божевільна королева...

З мрій...

Що на смак більше ні на що

Життя без тебе починається

Я б залишив тільки цю записку

Я більше не буду, ні, я здаюся

Мабуть, як і мої батьки

Я любив тебе любити, але вже занадто пізно

Любов перетнула осінь...

Це була тюрма, але вона була наша

Ми удвох у вашій квартирі

Час дістав мене своєю томливістю

«Кохана, не роби зі мною цього, ні!

«Повторюю уривки зі сльозами

Від нашого сміху

Про наші ночі ейфорії

Решту проводимо лежачи

Ми любили один одного, але не тільки

Правда болить мені до смерті

Немає часу старіти

Ми самі себе розриваємо

Немає більше любові, я забитий, немає ci-mer

Це смерть у дюймах

Ти більше захопиш мене почуттями

Я більше ні за чим не сумую

я гарно виходжу...

Любі мої, це як довгі темні зими

Занадто довгі версії снів або різні факти

Я народився один, я повернуся туди

Це останнє повідомлення від божевільної королеви

Божевільна королева...

З мрій...

Що на смак більше ні на що