Звонки - Анита Цой

Тишину разбудит телефон.

Не гадая знаю: ты звонишь.

Голос твой — ночной рингтон:

Как по мне скучаешь, думаешь, не спишь.

И опять, в который раз,

Разукрасишь фразами мечты.

Как со мной, однажды,

В поздний час соединишь мосты.

Ты прикоснись ко мне, не нужно слов,

Душе без тебя не согреться.

Я все отдам за любовь.

Я все отдам за любовь,

Когда на двоих одно сердце.

Припев:

Где же твои корабли, мой мальчик —

Белые розы из зимнего сада.

Все ведь наверно могло быть иначе.

Значит так надо, кому-то так надо.

Где же все звезды, которые с неба

Падают в низ, обжигая ладони.

Все это может останется где-то, —

В моем телефоне, в твоем телефоне.

Верить — это значит ждать.

Сомневаться — значит отпустить.

Как набраться сил сказать,

Чтобы ты мечтая перестал звонить.

После невозможно спать,

После невозможно дальше жить.

Верить — это значит ждать,

Но не мне поверь, об этом говорить.

Слова, в которых ты приходишь вновь,

Мои не разгонят метели.

Я все отдам за любовь.

Я все отдам за любовь,

Когда распахнешь мои двери.

Припев:

Где же твои корабли, мой мальчик —

Белые розы из зимнего сада.

Все ведь наверно могло быть иначе.

Значит так надо, кому-то так надо.

Где же все звезды, которые с неба

Падают в низ, обжигая ладони.

Все это может останется где-то, —

В моем телефоне, в твоем телефоне.

Где же твои корабли, мой мальчик —

Белые розы из зимнего сада.

Все ведь наверно могло быть иначе.

Значит так надо, кому-то так надо.

Где же все звезды, которые с неба

Падают в низ, обжигая ладони.

Все это может останется где-то, —

В моем телефоне, в твоем телефоне.

Тишу розбудить телефон.

Не гадаючи знаю: ти дзвониш.

Голос твій - нічний рінгтон:

Як по мені нудьгуєш, думаєш, не спиш.

І знову, вкотре,

Прикрасиш фразами мрії.

Як зі мною, одного разу,

Пізня година з'єднаєш мости.

Ти доторкнися до мене, не потрібно слів,

Душі без тебе не зігрітися.

Я все віддам за любов.

Я все віддам за любов,

Коли на двох одне серце.

Приспів:

Де ж твої кораблі, мій хлопчику—

Білі троянди із зимового саду.

Адже все напевно могло бути інакше.

Значить, так треба, комусь так треба.

Де всі зірки, які з неба

Падають униз, обпалюючи долоні.

Все це може залишитись десь, —

У моєму телефоні, у твоєму телефоні.

Вірити — це означає чекати.

Сумніватися — значить відпустити.

Як набратися сил сказати,

Щоб ти, мрія перестав дзвонити.

Після неможливо спати,

Після цього неможливо далі жити.

Вірити — це означає чекати,

Але не мені повір, про це говорити.

Слова, в яких ти приходиш знову,

Мої не розганять хуртовини.

Я все віддам за любов.

Я все віддам за любов,

Коли відчиниш мої двері.

Приспів:

Де ж твої кораблі, мій хлопчику—

Білі троянди із зимового саду.

Адже все напевно могло бути інакше.

Значить, так треба, комусь так треба.

Де всі зірки, які з неба

Падають униз, обпалюючи долоні.

Все це може залишитись десь, —

У моєму телефоні, у твоєму телефоні.

Де ж твої кораблі, мій хлопчику—

Білі троянди із зимового саду.

Адже все напевно могло бути інакше.

Значить, так треба, комусь так треба.

Де всі зірки, які з неба

Падають униз, обпалюючи долоні.

Все це може залишитись десь, —

У моєму телефоні, у твоєму телефоні.