Palomita Blanca - Anibal Troilo

Su ausencia esta congoja me dio, y a veces su recuerdo es un bien

Que pronto se me ahoga en dolor… y nada me consuela

De ir siempre más lejos de verme sin ella

Mi paso va adelante y atrás el corazón

El rumbo que me aleja tan cruel, me roba sus caricias de amor

Y sólo el pensamiento la ve, la escucha embelesado

La besa con ansias, la siente a mi lado

Y voy, así soñando, más lejos cada vez…

Blanca palomita que pasás volando rumbo a la casita donde está mi amor

Palomita blanca, para el triste ausente sos como una carta de recordación…

Si la ves a la que adoro, sin decir que lloro, dale alguna idea

De lo muy amargo que es vivir sin ella, que es perder su amante calor…

Sigan adelante, pingos de mi tropa, que de un viento errante somos nubarrón

Y en un mal de ausencia se nos va la vida siempre a la querencia dándole el

adiós…

¡palomita blanca!

vuela noche y día de mi nido en busca

Y escribí en el cielo con sereno vuelo: «no te olvida nunca, sólo piensa en vos»

No sabe aquel que nunca dejó su amada a la distancia, el pesar

Que al alma impone un duro rigor, que viene de ladero

Que a ratos la nombra midiendo el sendero

Mirando allá en la sombra los pagos que dejó…

La he visto entre mis brazos llorar la he visto al darme vuelta al partir

Su tibio pañuelo agitar, y luego irse achicando

Su imagen lejana… y en mi alma agrandado

Su encanto… y esta pena de no tenerla más…

Його відсутність викликала у мене цю муку, і іноді його пам’ять є благословенням

Що скоро я потону від болю... і ніщо мене не втішає

Щоб завжди йти далі, ніж бачити мене без неї

Мій крок йде вперед і назад серце

Напрям, який так жорстоко відганяє мене, краде твої ласки любові

І тільки думка бачить її, слухає її захоплено

Він жадібно її цілує, відчуває її біля мене

А я йду, мріючи так, щоразу далі...

Біла голубка, повз якої ти летиш до будиночка, де моя любов

Білий голуб, для сумної відсутності ти як лист пам'яті...

Якщо ви побачите її, яку я обожнюю, не кажучи, що я плачу, дайте їй якусь ідею

Як гірко жити без неї, що втрачати її любовне тепло...

Продовжуйте, пінгос мого війська, через вітер мандрівний ми хмара

І в хворобі відсутності наше життя завжди йде на любов, що дарує йому своє

до побачення…

білий голуб!

літати вдень і вночі з мого гнізда в пошуках

І я спокійним польотом написав у небі: «Ніколи не забувай тебе, думай тільки про тебе»

Той, хто ніколи не залишав кохану на відстані, не знає жалю

Це накладає на душу сувору суворість, яка йде збоку

Що часом він називає її міряючи шлях

Озираючись у тіні на виплати, які він залишив...

Я бачив, як вона плакала в моїх руках. Я бачив її, коли я обернувся, коли йшов

Твій теплий хустку струсити, а потім скоротитися

Його далекий образ... і в моїй розширеній душі

Її чарівність... і це горе від того, що її більше немає...