A Homero - Anibal Troilo

Fueron años de cercos y glicinas

De la vida en orsay, del tiempo loco

Tu frente triste de pensar la vida

Tiraba madrugadas por los ojos…

Y estaba el terraplén con todo el cielo

La esquina del zanjón, la casa azul

Todo se fue trepando su misterio

Por los repechos de tu barrio sur

Vamos, vení de nuevo a las doce

Vamos que está esperando Barquina

Vamos no ves que Pepe esta noche

No ves que el viejo esta noche

No va a faltar a la cita

Vamos total al fin nada es cierto

Y estás, hermano, despierto

Juntito a Discepolín…

Ya punteaba la muerte su milonga

Tu voz calló el adiós que nos dolía;

De tanto andar sobrándole a las cosas

Prendido en un final, falló la vida

Yo sé que no vendrás pero, aunque cursi

Te esperará lo mismo el paredón

Y el tres y dos de la parada inútil

Y el resto fraternal de nuestro amor

Це були роки парканів і гліциній

Про життя в орсеї, про божевільний час

Твоє сумне обличчя від роздумів про життя

Я знімав рано вранці очима...

А там була набережна з усім небом

Ріг рову, синя хата

Усе розвіялося своєю таємницею

На схилах вашого південного району

Давай, приходь знову о дванадцятій

Давай, чого чекає Баркіна?

Давай, хіба ти не бачиш того Пепе сьогодні ввечері

Хіба ви не бачите цього старого сьогодні ввечері

Він не пропустить зустріч

Давайте підемо до кінця, нічого не є правдою

А ти, брате, прокинувся

Поруч із Дісцеполіном…

Смерть уже розсіяла його мілонгу

Твій голос замовкнув прощання, що нам боляче;

Від стількох ходіння речей

Потрапивши в кінцівку, життя провалилося

Я знаю, що ти не прийдеш, але, хоч і кепський

Стіна буде чекати на вас

І троє і два марних зупиняються

І братерський спочинок нашої любові