Victory at Lawrence - Andy Irvine

No work, no work, and the future bleak and grey

Posters in our town appeared showing Lawrence USA

Woolen mills and bags of gold, a chance we could not ignore

From Europe we all sailed away — bound for New England’s shore

Come with me now to Lawrence in the year of nineteen twelve

These back to back damp tenements house many like ourselves

And early in the icy dawn hear the factory whistles blow

And me and my wif and our eldest girl — to the wooln mills must go

We can’t afford warm overcoats, so meagre is our pay

In the greatest woolen centre of — the mighty USA

We workers wrote to William Wood to tell of our distress

And the answer that he gave us was to pay us even less

«Short pay!

Short pay!»

the Polish women weavers all cried

As they left their looms and went downstairs, walked out side by side

When we opened up our envelopes and found they’d cut our wage

We Italians ran from room to room, you’d never seen such rage!

We stopped the motors, tore the cloth and cut the belts with knives

By the end of that day there were ten thousand out on strike

Next day the Poles, Italians too

Belgian weavers in their wooden shoes

Armenians, Turks, Gentiles and Jews

Met at the City Hall

And the speakers ranted, raged and roared

In languages I never heard before

‘Til smiling Joe Ettor took the floor

And spoke in my native tongue

«I'm here to counsel and advise

To win a strike you must be organised

Four members each you will provide

From fourteen nationalities.»

When Ettor spoke, he seemed to glow

Like a beacon shining on a dark night, oh

How the workers loved you, smiling Joe!

But Father Riley was so irate

He told the Irish «Don't participate!

The poor must learn to endure their fate.»

The Governor sent the militia

Two thousand men were deployed

They beat our pregnant women

And they stabbed a young Syrian boy

«You khaki thugs on horseback

With your bayonets and your guns

You arrogant Harvard puppies

See what you have done!»

On Common Street they shot and killed

Poor Anna LoPizzo

They arrested our brave leaders

Giovannitti and smiling Joe

They laid the blame upon them

Though they were three miles away

A policeman pulled that trigger

My wife saw it, plain as day!

The anger that we mourners felt

I scarcely can relate

As we carried poor Anna’s coffin

To the cemetery gates

Where Father Riley blocked our way

With a frown on his pious face

And he says «You cannot bury her

In this holy place»

Well, Big Bill Haywood came in on a train

Our excitement we could not contain

When we heard his fog-horn voice proclaim:

«Fellow workers don’t forget

To the mill owners' great regret

You can’t weave cloth with a bayonet!»

And Gurley Flynn, the bosses' nightmare

With her Irish eyes and her coal black hair —

She says «This is class warfare!»

We stood together nine long weeks

And the bosses gave in

We assembled on the Common

Men, children and women

Where thirty thousand voted

To end this bloody feud

And we sang The Internationale

In every tongue we knew

Well, Joe Ettor and Giovannitti

They were tried for murder in the first degree

And the jury found them «Not guilty»

So Sammy Gompers and your A.F. of L.,

You can take Johnny Golden and go to hell

Craft unionism has an ugly smell

No one knew, and no one cared

How the unskilled foreign worker fared

‘Til the I.W.W.

double-dared!

Fellow workers, never forget

We are the ones that toil and sweat

And we have not spoken — yet!

Ні роботи, ні роботи, а майбутнє похмуре й сіре

У нашому місті з’явилися плакати із зображенням Лоуренса США

Вовняні фабрики та мішки золота – шанс, який ми не могли проігнорувати

З Європи ми всі відпливли — прямували до берегів Нової Англії

Ходімо зі мною зараз до Лоуренса в 1911 році

У цих вологих багатоквартирних будинках живе багато таких, як ми

І рано на крижаній зорі чути заводські свистки

І я, і моя дружина, і наша старша дівчина — на фабрики повинні піти

Ми не можемо дозволити собі теплі пальта, така мизерна наша зарплата

У найбільшому вовняному центрі — могутніх США

Ми, робітники, написали Вільямові Вуду, щоб розповісти про своє горе

І відповідь, яку він дав нам була платити нам ще менше

«Мала зарплата!

Мала зарплата!»

— всі плакали польські ткалі

Коли вони залишили свої ткацькі верстати та спустилися вниз, вийшли пліч-о-пліч

Коли ми відкрили свої конверти і виявили, що нам скоротять зарплату

Ми італійці бігали з кімнати в кімнату, ви ніколи не бачили такої люті!

Ми зупиняли мотори, рвали полотно та різали ножами ремені

До кінця того дня страйкувало десять тисяч

Наступного дня поляки, італійці теж

Бельгійські ткачі в дерев’яних черевиках

Вірмени, турки, язичники та євреї

Зустрілися в мерії

А динаміки гарчали, бушували й ревли

Мовами, яких я ніколи раніше не чув

Поки слово не взяв усміхнений Джо Еттор

І заговорив рідною мовою

«Я тут, щоб порадити та порадити

Щоб виграти страйк, ви повинні бути організованими

Ви надасте по чотири члени

З чотирнадцяти національностей».

Коли Еттор говорив, він, здавалося, світився

Як маяк, що світить у темну ніч, о

Як робітники любили тебе, усміхнений Джо!

Але батько Райлі був такий розлючений

Він сказав ірландцям «Не беріть участь!

Бідні повинні навчитися терпіти свою долю».

Губернатор послав ополчення

Було задіяно дві тисячі чоловік

Били наших вагітних жінок

І вони поранили молодого сирійського хлопчика

«Ви, головорізи кольору хакі на конях

З вашими багнетами і своїми рушницями

Ви, зарозумілі гарвардські цуценята

Подивіться, що ви зробили!»

На вулиці Загальній стріляли і вбивали

Бідна Анна ЛоПіццо

Вони заарештували наших відважних керівників

Джованнітті та усміхнений Джо

Вони поклали провину на них

Хоча вони були за три милі

Поліцейський натиснув на цей гачок

Моя дружина бачила це, просто як білий день!

Гнів, який відчували ми, скорботні

Я ледве можу пов’язати

Коли ми несли труну бідної Анни

До воріт кладовища

Там, де нам дорогу перегородив батько Райлі

З нахмуреним благочестивим обличчям

А він каже: «Ви не можете її поховати

У цьому святому місці»

Ну, Великий Білл Хейвуд приїхав на поїзді

Ми не могли стримати хвилювання

Коли ми почули його туманний голос, який проголошує:

«Колеги не забувають

На великий жаль власників млина

Багнетом не виткаш полотна!»

І Герлі Флінн, кошмар босів

З її ірландськими очима та вугільно-чорним волоссям…

Вона каже: «Це класова війна!»

Ми простяли разом дев’ять довгих тижнів

І начальство поступилося

Ми зібралися на Common

Чоловіки, діти і жінки

Де проголосувало тридцять тисяч

Щоб припинити цю криваву ворожнечу

І ми співали «Інтернаціонал».

Усіма мовами, які ми знали

Ну, Джо Еттор і Джованнітті

Їх судили за вбивство першого ступеня

І суд присяжних визнав їх «невинними»

Отже Семмі Гомперс і ваш A.F. of L.,

Ви можете взяти Джонні Голдена і піти до пекла

Ремісничий профспілковий союз має неприємний запах

Ніхто не знав і нікого не цікавило

Як живе некваліфікований іноземний робітник

«До I.W.W.

двічі наважився!

Колеги, ніколи не забувайте

Ми це ті, хто працює та потіє

І ми ще не спілкувалися!