Мистер Икс - Алёна Свиридова

Снова туда, где море огней,

Снова туда с тоскою моей.

Светит прожектор, фанфары гремят,

Публика ждёт, будь смелей, акробат!

Со смертью играю, смел и дерзок мой трюк,

Всё замирает, всё смолкает вокруг.

Слушая скрипку, дамы в ложе вздохнут.

Скажут с улыбкой: «Храбрый шут…»

Да, я шут, я циркач, так что же,

Пусть меня так зовут вельможи.

Как они от меня далеки, далеки,

Никогда не дадут руки.

Смычок опущен, и мелодия допета,

Мой конь, как птица, по кругу мчится.

Дождём душистым на манеж летят букеты,

Но номер кончен, и гаснет свет,

И никого со мною рядом нет.

Цветы роняют лепестки на песок,

Никто не знает, как мой путь одинок.

Сквозь дождь и ветер мне идти суждено,

Нигде не светит мне родное окно.

Устал я греться у чужого огня,

Но где же сердце, что полюбит меня.

Живу без ласки, боль свою затая.

Всегда быть в маске — судьба моя!

Знову туди, де море вогнів,

Знову туди з тугою моєю.

Світить прожектор, фанфари гримлять,

Публіка чекає, будь сміливішим, акробат!

Зі смертю граю, сміливий і зухвалий мій трюк,

Все завмирає, все змовкає довкола.

Слухаючи скрипку, жінки в ложі зітхнуть.

Скажуть із посмішкою: «Хоробрий блазень…»

Так, я шут, я циркач, так що ж,

Нехай мене так звати вельможі.

Як вони від мене далекі, далекі,

Ніколи не дадуть руки.

Смичок опущений, і мелодія допета,

Мій кінь, як птах, по колу мчить.

Дощем запашним на манеж летять букети,

Але номер закінчений,і гасне світло,

І нікого зі мною поруч немає.

Квіти кидають пелюстки на пісок,

Ніхто не знає, як мій шлях самотній.

Крізь дощ і вітер мені йти судилося,

Ніде не світить мені рідне вікно.

Втомився я грітися біля чужого вогню,

Але де серце, що покохає мене.

Живу без ласки, біль свій затає.

Завжди бути в масці — доля моя!