Milano - Alex Britti

In un giorno come tanti

Con il traffico nel centro

Con 2 suore che camminano vicine

In una piazza con un grande monumento

Con l’america nei bar

Con la moda sempre in festa

Con la gente che lavora sempre troppo

E una strana atmosfera di conquista

Con i taxi sempre un po' incazzati

E i turisti anche loro un po' di fretta

Con sempre quella strana voglia di andar via

Perché altrove, forse, c'è qualcuno che ci aspetta

È milano, con i suoi 1.000 dialetti

Con le settimane lunghe e con gli uffici

Con le abbronzature a 100.000 watt

E con la vita appesa a 1.000 sacrifici

In un albergo verso il centro ci sto io

E una finestra che s’affaccia sul cemento

Mentre festeggio un anno di malinconia

Con la chitarra x dividere il momento

…anche qui

Può arrivare l’odore del mare a prendermi

E se domenica non ho niente da fare

Faccio i miei soliti due passi tra i palazzi

E faccio finta di star bene almeno un po'

Anche se dentro invece cado a pezzi

E se avrò bisogno di dimenticare

Prenderò x mano l’ansia e anche la rabbia

Le accompagnerò x un aperitivo al bar

E al punto giusto le abbandono tra la nebbia

In un albergo verso il centro c'è una donna

Vive nel lusso ma con gli occhi tristi

Anche stasera toglierà la gonna

X regalarla ai soliti professionisti

…anche qui

Può arrivare l’odore del mare a prendermi

В день, як і будь-який інший

З рухом у центрі

З 2 черницями, які йдуть поруч

На площі з великим пам'ятником

З Америкою в барах

З модою завжди вечірки

З людьми, які завжди занадто багато працюють

І дивна атмосфера завойовництва

Завжди трохи розлючений на таксі

І туристи теж трохи поспішають

Завжди з тим дивним бажанням піти

Бо деінде, можливо, на нас хтось чекає

Це Мілан з його 1000 діалектами

З довгими тижнями та з офісами

З засмагою на 100 000 Вт

І з життям на 1000 жертв

Я в готелі до центру

І вікно, яке виходить на бетон

Поки я святкую рік меланхолії

З гітарою розділити момент

…Також тут

Запах моря може прийти до мене

А якщо мені нема чим зайнятися в неділю

Я роблю свої звичні два кроки між будівлями

І я роблю вигляд, що мені хоч трохи добре

Навіть якщо всередині натомість я розпадуся

А якщо треба забути

Я також прийму тривогу і гнів

Я буду супроводжувати їх на аперитив у барі

І в потрібний момент я покидаю їх у тумані

У готелі до центру стоїть жінка

Він живе в розкоші, але з сумними очима

Сьогодні ввечері вона також скине спідницю

X віддайте його звичайним професіоналам

…Також тут

Запах моря може прийти до мене