Le cose perdute - Alessandro Mannarino

Una donna comprò il suo cappello

Per avere una smorfia riparata

Un vecchio stravecchio passandole accanto

Abbozzò un’espressione molto canuta

Ricordando l’amore perduto

Perduto in mezzo alla strada

Me ne vado, disse per la strada

Come un autobus senza fermata

Con le sedie vuote e tutto il resto

Verso il deposito mi appresto

Senza tutto il resto

Pazienza del resto

Le moldave scoperte dal maestrale

Quella sera cenarono in famiglia

Nella luce di un telegiornale

In mezzo ad un padre una madre ed una figlia

Sulle briciole della tovaglia

I Re Magi mangiavano a scrocco

Un prete convinto dallo scirocco

Ripensò a quello che aveva fatto

E trovandosi sotto il giudizio

Nè di un Dio nè di un tribunale

Disse vino al vino pane al pane

Era meglio andare a puttane

Nella giungla scomposta del letto

Una donna senza un difetto

Si incastrò dentro ad una ruga

Scelse la morte come unica fuga

Nel girone dei rivoltosi

Comunisti pieni di baffi

Rigirandosi verso la bora

Sentirono il vento prenderli a schiaffi

E per non dargli la soddisfazione

Fecero finta di non sentire

Chi strinse i denti, chi i pugni

Chi il rosario prima di morire

Un giovane marinaio

Nel mare che fa paura

Si travestì da scimmia ridente

Dentro al libeccio di una puntura

Si svegliò sopra uno scoglio

A contemplare le proprie idee

Aspettò il vento ma passò l’onda

Tinse di lacrime tutte le vele

Капелюх купила жінка

Щоб мати фіксовану гримасу

Повз проходить дуже старий чоловік

Він намалював дуже білий вираз обличчя

Спогад про втрачене кохання

Загубився посеред дороги

Я йду, сказав він на вулиці

Як беззупинний автобус

З порожніми стільцями і всім

До депозиту готуюся

Без усього іншого

Терпіння до решти

Молдавани відкрили містралем

Того вечора вони обідали з родиною

У світлі випуску новин

Серед батька, матері й дочки

На крихтах скатертини

Волхви з’їли клямку

Священик, переконаний сирокко

Він подумав про те, що зробив

І перебувати під судом

Ні від Бога, ні від суду

Він сказав вино до вина хліб до хліба

Краще було піти до пекла

У розлогих джунглях ліжка

Жінка без вад

Воно застрягло всередині зморшки

Він обрав смерть як єдиний вихід

У групі бунтівників

Комуністи повні вуса

Поворот у бік бури

Вони відчули, як вітер їх плеснув

І не для того, щоб дати йому сатисфакцію

Вони зробили вигляд, що не чують

Хто стиснув зуби, хто кулаки

Хто вервиці перед смертю

Молодий моряк

У страшному морі

Він переодягнувся у мавпу, що сміється

Всередині лібеччо жала

Він прокинувся на камені

Споглядати власні ідеї

Він чекав вітру, але хвиля пройшла

Він пофарбував сльозами всі вітрила