Зов - Алексей Страйк

Всегда страшно терять близких людей.

Но в детстве потери переносятся легче.

И лишь с годами приходит осознание того, кем являлся для тебя, тот,

навсегда ушедший человек.

Маленькая девочка, начинала свой путь по жизни, полной пестрых красок,

купалась в грёзах, мечтала, когда вдруг нелепая смерть, забрала самого

близкого ей человека — отца…

Зов

Было все совсем иначе,

Мчалась вдаль, гонимая мечтой,

Море грез осталось за чертой.

В одеяло сна,

Черных роз стена…

Зови, зови из облаков.

Зови, зови из детских снов

За спиной усталый Ангел,

Смотрит в воду, видит небеса,

Слез полны бесцветные глаза.

Рядом, чуть дыша

Спит твоя душа.

Зови, зови из облаков.

Зови, зови из детских снов

Лети, лети в край вешних стай,

Зови, зови не отпускай.

День развеет страх,

Только все не так.

Зови, зови из облаков.

Зови, зови из детских снов

Лети, лети в край вешних стай,

Зови, зови не отпускай.

Завжди страшно втрачати близьких людей.

Але в дитинстві втрати переносяться легше.

І тільки з роками приходить усвідомлення того, ким був для тебе, той,

назавжди пішла людина.

Маленька дівчинка, починала свій шлях по життя, повного строкатих фарб,

купалася в мріях, мріяла, коли раптом безглузда смерть, забрала самого

близької їй людини — батька...

Поклик

Було все зовсім інакше,

Мчала вдалину, гнана мрією,

Море мрій залишилося за рисою.

У ковдру сну,

Чорні троянди стіни…

Клич, клич із хмар.

Клич, клич із дитячих снів

За спиною втомлений Ангел,

Дивиться у воду, бачить небеса,

Сліз сповнені безбарвні очі.

Поряд, трохи дихаючи

Спить душа твоя.

Клич, клич із хмар.

Клич, клич із дитячих снів

Лети, лети в край весняних зграй,

Клич, клич не відпускай.

День розвіє страх,

Тільки все не так.

Клич, клич із хмар.

Клич, клич із дитячих снів

Лети, лети в край весняних зграй,

Клич, клич не відпускай.