Свадьба со смертью - Александр Малинин

Ночь — черноглазая жрица тепла да покойна,

Спит, навалившись на город всем телом своим.

Жду, распахнувши все двери и окна,

Знаю, где нужен, я сегодня любим.

Ну, занавесьте зеркала, ну, занавесьте,

Сегодня мне быть женихом, а ей — невестой.

Какой дурак сказал, что смерть — старуха?

Тот жил, видать, для тряпок, да для брюха.

Ну, занавесьте, ну, ради Бога, занавесьте,

Сегодня мне быть женихом, а ей — невестой.

Дверь распахнулась, и вошла, красой блистая,

В наряде свадебном любимая, родная.

Дом мой гудит от гостей, от свечей и от зноя.

Тысячи лиц моя память созвала на пир,

Тысячи лиц, не дававших мне в жизни покоя,

Тысячи лиц, треск свечей — весь мой мир.

Ніч — чорноока жриця тепла та покійна,

Спить, навалившись на місто всім тілом своїм.

Чекаю, відчинивши всі двері та вікна,

Знаю, де потрібен, я сьогодні любимо.

Ну, завісьте дзеркала, ну, завісьте,

Сьогодні мені бути нареченим, а їй — нареченою.

Який дурень сказав, що смерть — стара?

Той жив, мабуть, для ганчір'я, та для черева.

Ну, завісьте, ну, заради Бога, завісте,

Сьогодні мені бути нареченим, а їй — нареченою.

Двері відчинилися, і ввійшла, красою блиста,

У наряді весільному улюблена, рідна.

Дім мій гуде від гостей, від свічок і від спеку.

Тисячі осіб моя пам'ять скликала на бенкет,

Тисячі осіб, які не давали мені в житті спокою,

Тисячі осіб, тріск свічок — весь мій світ.