Сияла ночь - Александр Малинин

Сияла ночь, луной был полон сад,

Сидели мы с тобой в гостиной без огней.

Рояль был весь раскрыт, и струны в нем дрожали,

Как и сердца у нас за песнею твоей.

Ты пела, до зари в слезах изнемогая,

Что ты одна любовь, что нет любви иной.

И так хотелось жить, чтоб звука не роняя,

Тебя любить, обнять и плакать над тобой.

Прошли года томительно и скучно.

И вот в тиши ночной твой голос слышу вновь.

И веет, как тогда, во вздохах этих звучных,

Что ты одна вся жизнь, что ты одна любовь.

Что нет обид судьбы и сердца жгучей муки,

А жизни нет конца, и цели нет иной,

Как только веровать в рыдающие звуки,

Тебя любить, обнять и плакать над тобой.

Что нет обид судьбы и сердца жгучей муки,

А жизни нет конца, и цели нет иной,

Как только веровать в рыдающие звуки,

Тебя любить, обнять и плакать над тобой.

Сяяла ніч, місяцем був сповнений сад,

Сиділи ми з тобою у вітальні без вогнів.

Рояль був весь розкритий, і струни в ньому тремтіли,

Як і серця у нас за твоєю піснею.

Ти співала, до зорі в сльозах знемагаючи,

Що ти одне кохання, що немає кохання іншого.

І так хотілося жити, щоб звуку не гублячи,

Тебе любити, обійняти та плакати над тобою.

Минули роки нудно і нудно.

І ось у тиші нічний твій голос чую знову.

І віє, як тоді, у зітханнях цих звучних,

Що ти одне все життя, що ти одне кохання.

Що немає образ долі та серця пекучого борошна,

А життя немає кінця, і мети немає іншого,

Як тільки вірити в плач звуки,

Тебе любити, обійняти та плакати над тобою.

Що немає образ долі та серця пекучого борошна,

А життя немає кінця, і мети немає іншого,

Як тільки вірити в плач звуки,

Тебе любити, обійняти та плакати над тобою.