Полк юнкеров - Александр Малинин

Какая осень на дворе, закатом золотятся окна,

И купола церквей, как воздух в янтаре.

Какая осень на дворе.

Какая светлая печаль кладет на плечи волосы и руки.

А мы идем, лишь эхо улиц гулких.

Какая светлая печаль.

По спящему городу, молча ступая, мы шли,

Не полк юнкеров, а мягкий резиновый шар.

И лишь сапоги огалтело купались в пыли,

Волю дорог сменив на схемы казарм.

Но впервые трубач протрубил боевую тревогу,

А дальше был бой, словно свадьба со смертью.

И помню: лишь чмокала грязью дорога,

И нас оставалось не больше трети.

Какая светлая печаль кладет на плечи волосы и руки.

А нас уж нет, лишь эхо улиц гулких.

Какая светлая печаль.

Господа, суждено нам погибнуть,

Застегните до верхней кителя ваши потные,

Я прошу вас — ровнее спины,

Смерти смотрят в глаза, а не под ноги.

Господа юнкера, вам семнадцать, мне — тридцать пять,

Но замечу я вам, что, чем дальше, тем ниже и ниже.

Кто в минуту сомненья пред быдлом попятится вспять,

Тот от скуки по Родине сдохнет в бардачном Париже.

Какая осень на дворе, закатом золотятся окна,

И купола церквей, как воздух в янтаре.

Какая осень на дворе.

Какая женщина в окне, кого-то ждет, а, может, плачет.

Я не пойму никак, что это значит.

Какая женщина в окне… Какая женщина в окне…

Какая женщина в окне…

Яка осінь на дворі, заходом сонця золотяться вікна,

І купола церков, як повітря в бурштині.

Яка осінь на дворі.

Який світлий сум кладе на плечі волосся і руки.

А ми ідемо, лише луна вулиць гучних.

Який світлий сум.

По сплячому місту, мовчки ступаючи, ми йшли,

Не полк юнкерів, а м'яка гумова куля.

І лише чоботи огалтело купалися в пилу,

Волю доріг змінивши на схеми казарм.

Але вперше трубач протрубив бойову тривогу,

А далі був бій, немов весілля зі смертю.

І пам'ятаю: лише цмокала брудом дорога,

І нас залишалося не більше третини.

Який світлий сум кладе на плечі волосся і руки.

А нас вже, тільки луна вулиць гучних.

Який світлий сум.

Господа, судилося нам загинути,

Застебніть до верхньої кітеля ваші спітнілі,

Я прошу вас - рівніше спини,

Смерті дивляться в очі, а не під ноги.

Панове юнкера, вам сімнадцять, мені— тридцять п'ять,

Але помічу я вам, що чим далі, тим нижче і нижче.

Хто в хвилину сумніву перед бидлом позадкує,

Той від нудьги по Батьківщині здохне в бардачному Парижі.

Яка осінь на дворі, заходом сонця золотяться вікна,

І купола церков, як повітря в бурштині.

Яка осінь на дворі.

Яка жінка у вікні, на когось чекає, а, може, плаче.

Я не розумію ніяк, що це означає.

Яка жінка у вікні... Яка жінка у вікні...

Яка жінка у вікні…