Память - Александр Малинин

Я открою свою память, как огромный древний клад,

И вернется то, что я забыть не в силе.

Как была чиста дорога, как горел звездой закат,

И только кони меня в бездну уносили.

Как была чиста дорога, как горел звездой закат,

И только кони меня в бездну уносили.

И остался я навечно в том краю седых берез,

Тосковать и верить до могилы.

Сколько выпито вина, сколько пролилося слез,

Сколько стоптано чужой любви и силы.

Сколько выпито вина, сколько пролилося слез,

Сколько стоптано чужой любви и силы.

Ты теперь совсем другая, да, забываю обо всем,

Но часы с тобой — как часть земного рая.

Сохрани меня, надежда, золотым своим крылом,

Чтоб в небесах тебя уже не потерял я.

Проигрыш.

Я приду во сне под утро, ты проснешься, спрячешь взгляд,

Улыбнешься и прошепчешь: «Милый!»

Как была чиста дорога, как горел звездой закат,

И только кони меня в бездну уносили.

Как была чиста дорога, как горел звездой закат,

И только кони меня в бездну уносили.

Я відкрию свою пам'ять, як величезний стародавній скарб,

І повернеться те, що я забути не в силі.

Як чиста дорога, як горів зіркою захід сонця,

І тільки коні мене в безодню несли.

Як чиста дорога, як горів зіркою захід сонця,

І тільки коні мене в безодню несли.

І залишився я навічно в тому краю сивих беріз,

Тужити і вірити до могили.

Скільки випито вина, скільки пролилося сліз,

Скільки стоптано чужого кохання та сили.

Скільки випито вина, скільки пролилося сліз,

Скільки стоптано чужого кохання та сили.

Ти тепер зовсім інша, так, забуваю про все,

Але години з тобою як частина земного раю.

Збережи мене, надія, золотим своїм крилом,

Щоб у небесах тебе вже не втратив я.

Програш.

Я прийду уві сні під ранок, ти прокинешся, сховаєш погляд,

Усміхнешся і прошепчеш: «Милий!»

Як чиста дорога, як горів зіркою захід сонця,

І тільки коні мене в безодню несли.

Як чиста дорога, як горів зіркою захід сонця,

І тільки коні мене в безодню несли.