Обмани - Александр Малинин

Ты меня хотя бы обмани,

Только шаг пройди ко мне навстречу.

Только на минуту сохрани

Взгляд, тебе накинутый на плечи.

Я и сам не стал бы сердцем врать,

Зная, — всё останется как прежде.

Но позволь сегодня постоять

Мне на самом краешке надежды.

А рассвет стучится, как шальной,

Замков своды призрачные руша.

Обмани меня, мой ангел злой,

Обмани, раз я тебе не нужен.

Подари нечаянно мне взгляд,

Обожги сквозь длинные ресницы.

И душа опять, как старый сад,

Как костёр цыганский разгорится.

А потом ворвутся в мир дожди,

Станет в нём светло и одиноко.

Я молю: хотя бы подожди

Исчезать из снов моих до срока.

А рассвет стучится, как шальной,

Замков своды призрачные руша.

Обмани меня, мой ангел злой,

Обмани, раз я тебе не нужен.

Обмани меня, мой ангел злой,

Обмани, раз я тебе не нужен.

Я живу в тревогах и грехах,

В смехе флейты, в тихом плаче скрипок.

Я везде ищу в чужих чертах

Тени твоих солнечных улыбок.

И судьбы расхлёбывая путь,

Я кричу, забыв всех в мире милых:

Обмани, засмейся и забудь, —

Я уже забыть тебя не в силах.

А рассвет стучится, как шальной,

Замков своды призрачные руша.

Обмани меня, мой ангел злой,

Обмани, раз я тебе не нужен.

Обмани меня, мой ангел злой,

Обмани, раз я тебе не нужен.

Ти мене хоча б обдури,

Тільки крок пройди до мене назустріч.

Тільки на хвилину збережи

Погляд, тобі накинутий на плечі.

Я і сам не став би серцем брехати,

Знаючи, що все залишиться як раніше.

Але дозволь сьогодні постояти

Мені на самому краєчку надії.

А світанок стукає, як шалений,

Замків склепіння примарні руша.

Обдури мене, мій ангел злий,

Обдури, якщо я тебе не потрібен.

Подаруй ненароком мені погляд,

Обпали крізь довгі вії.

І душа знову, як старий сад,

Як багаття циганське розгориться.

А потім увірвуться в світ дощі,

Стане в ньому світло і самотно.

Я молю: хоча б почекай

Зникати з снів моїх до строку.

А світанок стукає, як шалений,

Замків склепіння примарні руша.

Обдури мене, мій ангел злий,

Обдури, якщо я тебе не потрібен.

Обдури мене, мій ангел злий,

Обдури, якщо я тебе не потрібен.

Я живу в тривогах і гріхах,

У сміху флейти, в тихому плачі скрипок.

Я скрізь шукаю в чужих рисах

Тіні твоїх сонячних посмішок.

І долі розхльобуючи шлях,

Я кричу, забувши всіх у світі милих:

Обдури, засмійся і забудь,—

Я вже забути тебе не в силах.

А світанок стукає, як шалений,

Замків склепіння примарні руша.

Обдури мене, мій ангел злий,

Обдури, якщо я тебе не потрібен.

Обдури мене, мій ангел злий,

Обдури, якщо я тебе не потрібен.