Нищая - Александр Малинин

Мела метель, и в крупных хлопьях, при сильном ветре снег валит.

У входа в храм одна, в лохмотьях, старушка нищая стоит.

И подаянья ожидая, она все тут с клюкой своей,

И летом, и зимой, босая.

О, дайте милостыню ей!

О, дайте милостыню ей!

Сказать ли вам, старушка эта, как двадцать лет тому жила:

Она была мечтой поэта, и слава ей венок плела.

Когда она на сцене пела, Париж в восторге был от ней.

Она соперниц не имела… Так дайте ж милостыню ей!

О, дайте милостыню ей!

Бывало, после представленья ей от толпы проезда нет,

И молодежь от восхищенья гремела «Браво!»

ей в ответ.

Какими пышными словами кадил ей круг ее гостей.

При счастье все дружатся с нами, при горе нету тех друзей.

При горе нету тех друзей.

Судьба и горечь провиденья, старушка сделалась больна,

Лишилась голоса и зренья и бродит по миру одна.

Бывало, нищий не боится прийти за милостыней к ней.

Она ж у вас просить стыдится… Так дайте ж милостыню ей!

О, дайте милостыню ей!

Крейда хуртовина, і в великих пластівцях, при сильному вітрі сніг валить.

У входу в храм одна, в лахміттях, старенька жебрача стоїть.

І очі чекаючи, вона все тут з клюкою своєю,

І влітку, і взимку, боса.

О, дайте їй милостиню!

О, дайте їй милостиню!

Сказати вам, стара ця, як двадцять років тому жила:

Вона була мрією поета, і слава їй вінок плела.

Коли вона на сцені співала, Париж у захваті був від неї.

Вона суперниць не мала... Так дайте ж милостиню їй!

О, дайте їй милостиню!

Бувало, після представлення їй від натовпу проїзду немає,

І молодь від захоплення гриміла «Браво!»

їй у відповідь.

Якими пишними словами кадив їй коло її гостей.

При щастя всі дружать з нами, при горі немає тих друзів.

При горі нема тих друзів.

Доля і гіркоту провидіння, старенька стала хвора,

Позбавилася голосу і зріння і бродить по світу одна.

Бувало, жебрак не боїться прийти за милостиною до неї.

Вона ж у вас просити соромиться... Так дайте ж милостиню їй!

О, дайте їй милостиню!