Письмо - Агата Кристи

Здравствуй, я сижу себя ломаю,

Чтобы видеть светлое во тьме.

Здесь нас потихоньку убирают,

Но мы ещё не всё, мы ещё не все.

Ночь упрямо целится мне в спину —

Может мы скорей уже уснем.

Я хотел бы умереть красиво,

Но не в эту ночь, если мы вдвоем —

Днем, может, не умрем.

Всё ты знаешь, я же тоже знаю —

Все на свете кончится ничем.

Что нам в самом деле предлагают

Быть этим или тем,

Каким-то или с кем.

О, я хотел бы умереть красиво,

Но не так, не пошло, не вдвоем.

Ночь упрямо целится нам в спины —

Давай уже уснем, давай уже уснем.

Днем может не умрем.

Жаль, что кончается все,

Все, что хотелось хранить,

Жаль, что кончается зря

И зря не кончается боль.

А где-то возможно всё —

Бессмертие, дружба, любовь,

Невинность ума и души

Целую, пока, пиши.

Привіт, я сиджу себе ламаю,

Щоб бачити світле у темряві.

Тут нас потихеньку прибирають,

Але ми ще не все, ми ще не все.

Ніч уперто цілиться мені в спину

Може ми скоріше вже заснем.

Я хотів би померти красиво,

Але не в цю ніч, якщо ми вдвох —

Вдень, може, не помремо.

Все ти знаєш, я  теж теж знаю —

Все на світі скінчиться нічим.

Що нам насправді пропонують

Бути цим чи тим,

Якимось чи з ким.

О, я хотів би померти красиво,

Але не так, не пішло, не вдвох.

Ніч уперто цілиться нам у спини

Давай вже заснемо, давай вже заснемо.

Вдень може не помремо.

Жаль, що кінчається все,

Все, що хотілося зберігати,

Шкода, що кінчається дарма

І недаремно не закінчується біль.

А десь можливо все —

Безсмертя, дружба, кохання,

Невинність розуму та душі

Цілую, поки що, пиши.