Pidder Lüng - Achim Reichel

Der Amtmann von Tondern, Henning Pogwisch

Schlägt mit der Faust auf den Eichentisch:

«Heut' fahr' ich selbst hinüber nach Sylt

Und hol' mir mit eig’ner Hand Zins und Gült!

Und kann ich die Abgaben der Fischer nicht fassen

Sollen sie Nasen und Ohren lassen

Und ich höhn ihrem Wort:

Lewwer duad üs Slaav!

Lewwer duad üs Slaav!»

Im Schiff vorn der Ritter, panzerbewehrt

Stützt sich finster auf sein langes Schwert

Hinter ihm, von der hohen Geistlichkeit

Steht Jürgen, der Priester, beflissen bereit

Er reibt sich die Hände, er bückt den Nacken:

«Der Obrigkeit helf ich, die Frevler packen

In den Pfuhl das Wort:

Lewwer duad üs Slaav!

Lewwer duad üs Slaav!»

Gen Hörnum hat die Prunkbarke den Schnabel gewetzt

Ihr folgen die Ewer, kriegsvolkbesetzt

Und es knirschen die Kiele auf den Sand

Und der Ritter, der Priester springen ans Land

Und waffenrasselnd hinter den beiden

Entreißen die Söldner die Klingen den Scheiden

«Nun gilt es, Friesen:

Lewwer duad üs Slaav!

Lewwer duad üs Slaav!»

Die Knechte umzingeln das erste Haus

Pidder Lüng schaut verwundert zum Fenster heraus

Der Ritter, der Priester treten allein

Über die ärmliche Schwelle hinein

Des langen Peters starkzählige Sippe

Sitzt grad an der kargen Mittagskrippe

Jetzt zeige dich, Pidder:

Lewwer duad üs Slaav!

Lewwer duad üs Slaav!

Der Ritter verneigt sich mit hämischem Hohn

Der Priester will anheben seinen Sermon

Der Ritter nimmt spöttisch den Helm vom Haupt

Und verbeugt sich noch einmal: «Ihr erlaubt

Dass wir euch stören bei euerm Essen

Bringt hurtig den Zehnten, den ihr vergessen

Und euer Spruch ist ein Dreck:

Lewwer duad üs Slaav!

Lewwer duad üs Slaav!»

Da reckt sich Pidder, steht wie ein Baum:

«Henning Pogwisch, halt deine Reden im Zaum!

Wir waren der Steuern von jeher frei

Und ob du sie wünschst, ist uns einerlei!

Zieh ab mit deinen Hungergesellen

Hörst du meine Hunde bellen?

Und das Wort bleibt stehn:

Lewwer duad üs Slaav!

Lewwer duad üs Slaav!»

«Bettelpack!», fährt ihn der Amtmann an

Und die Stirnader schwillt dem geschienten Mann:

«Du frisst deinen Grünkohl nicht eher auf

Als bis dein Geld hier liegt zu Hauf!»

Der Priester zischelt von Trotzkopf und Bücken

Und verkriegt sich hinter des Eisernen Rücken

O Wort, geh nicht unter:

Lewwer duad üs Slaav!

Lewwer duad üs Slaav!

Pidder Lüng starrt wie wirrsinnig den Amtmann an

Immer heftiger in Wut gerät der Tyrann

Und er speit in den dampfenden Kohl hinein:

«Nun geh an deinen Trog, du Schwein!»

Und er will, um die peinliche Stunde zu enden

Zu seinen Leuten nach draußen sich wenden

Dumpf dröhnts von drinnen:

«Lewwer duad üs Slaav!

Lewwer duad üs Slaav!»

Einen einzigen Sprung hat Pidder getan

Er schleppt an den Napf den Amtmann heran

Und taucht ihm den Kopf ein, und lässt ihn nicht frei

Bis der Ritter erstickt ist im glühheißen Brei

Die Fäuste dann lassend vom furchtbaren Gittern

Brüllt er, die Thüren und Wände zittern

Das stolze Wort:

«Lewwer duad üs Slaav!

Lewwer duad üs Slaav!»

Der Priester liegt ohnmächtig ihm am Fuß

Die Häscher stürmen mit höllischem Gruß

Durchbohren den Fischer und zerren ihn fort

In den Dünen, im Dorf rasen Messer und Mord

Pidder Lüng doch, ehe sie ganz ihn verderben

Ruft noch einmal im Leben, im Sterben

Sein Herrenwort:

«Lewwer duad üs Slaav!

Lewwer duad üs Slaav!»

Магістрат Тондера Хеннінг Погвіш

Б'є кулаком по дубовому столу:

«Сьогодні я сам їду до Сільта

І принеси мені відсотки та золото власноруч!

І я не вірю в податки рибалок

Нехай тримають носи й вуха

І я зневажаю її слово:

Lewwer duad üs Slavav!

Lewwer duad üs Slavav!»

У кораблі перед лицарем, броньований

Похмуро спирається на свій довгий меч

За ним від вищого духовенства

Юрген, священик, старанно готовий

Руки потирає, шию згинає:

«Я допомагаю владі схоплювати нечестивих

В озеро слово:

Lewwer duad üs Slavav!

Lewwer duad üs Slavav!»

Генерал Хернум загострив дзьоб чудового барку

За ними йде Евер, зайнятий солдатами

І кілі хрумтять на піску

А лицар, священик вискакують на берег

А за ними обома гримлять гармати

Найманці виривають леза з піхов

«Тепер настав час, фризи:

Lewwer duad üs Slavav!

Lewwer duad üs Slavav!»

Слуги оточують перший будинок

Піддер Люнг з подивом дивиться у вікно

Лицар і священик йдуть поодинці

У бідний поріг

Сильний клан довгого Петра

Сидячи біля мізерного полуденного ліжечка

А тепер покажи себе, Піддер:

Lewwer duad üs Slavav!

Lewwer duad üs Slavav!

Лицар кланяється зі злим насміхом

Священик хоче почати свою проповідь

Лицар насмішкувато знімає шолом

І знову кланяється: «Ваш дозвіл

Щоб ми заважали вам під час вашої їжі

Швидко принеси забуту десятину

А твій вислів - дурниця:

Lewwer duad üs Slavav!

Lewwer duad üs Slavav!»

Там Піддер тягнеться, стоїть як дерево:

«Генінг Погвіш, тримай свої промови під контролем!

Ми завжди були вільні від податків

І нам неважливо, чи хочете ви цього!

Злітайте зі своїми голодними супутниками

Ти чуєш, як мої собаки гавкають?

І слово стоїть на місці:

Lewwer duad üs Slavav!

Lewwer duad üs Slavav!»

«Беттелпак!» — кидається на нього судовий пристав

І лобна жила набухає шиненого:

«Ти не їси свою капусту раніше

До тих пір, поки ваші гроші не будуть купами!"

Священик зухвало шипить і згинається

І потрапляє за Залізну спину

О Слово, не тони:

Lewwer duad üs Slavav!

Lewwer duad üs Slavav!

Піддер Люнг шалено дивиться на судового пристава

Тиран все більше і більше злиться

І плює в капусту, що париться:

— А тепер іди до свого корита, свині!

І він хоче покінчити з соромною годиною

Звертаючись до своїх людей зовні

Зсередини чується приглушений рев:

«Lewwer duad üs Slavav!

Lewwer duad üs Slavav!»

Піддер зробив один стрибок

Він тягне пристава до миски

І голову опускає, і не відпускає

Поки лицар задихнеться в розжареній каші

Тоді кулаки відпустили страшні ґрати

він реве, двері й стіни тремтять

Горде слово:

«Lewwer duad üs Slavav!

Lewwer duad üs Slavav!»

Священик лежить без свідомості біля його ніг

Викрадачі атакують з пекельним салютом

Проткніть рибалку і відтягніть його

У дюнах, в селі вирують ножі та вбивства

Піддер Лунг, перш ніж вони повністю його зруйнують

Знову клич у житті, у смерті

Слово його господаря:

«Lewwer duad üs Slavav!

Lewwer duad üs Slavav!»