Recluse - A Lot Like Birds

Within the shadows of the ever-barren

We decompose like decrepit particles

Windows of your inner being

Neglecting what is loved

It’s the absence of substance

Struggling to exist

In this hallowed yet hollow shell

Hey you, your guard’s up but the whole room can see straight through

Your exoskeleton is plastic

Melting 'round the edges and dripping down your spine

You’ve got very little time

And most of it is mine anyways

Oh no!

Don’t hesitate, they can sense it

Within the shadows of the ever-barren

We decompose like decrepit particles

Can you feel me crawling through your inner being?

You’re a hollow shell that once existed

Did you come into the sending?

So send me away.

We all just end up as dust

Glorified ash.

Rust.

Welcome, my guest, to the attic!

Just shut the trap behind you, don’t panic, we don’t mean to startle you

If you could just remove all your clothes

Shut your mouth and relax and we’ll remove a part of you

Wrap her up, wrap her up, wrap her up

Struggle deep inside the cobweb, we can feel the strands shake off

Fill up my stomach with heartbeats!

Skitter backwards into cluttered recesses, your home is ours!

Everything you threw out, abandoned;

We took as our own, built it up in our own way

Mansion of mess!

A legacy of refuse, eaten memories and scars

Don’t stay.

I don’t care, just let me be or make me whole

Walk, crawl, run.

As long as you don’t forget this place, our faces,

these old floors

«Home is where the hearts are,» said the hunger to the waiting predator

Now I know where to go.

«Home is where the fun starts,»

Said the hunger to the waiting predator

Yeah, I know where to go.

Go for the throat

У тіні вічно безплідного

Ми розкладаємось, як старі частинки

Вікна твоєї внутрішньої істоти

Нехтування улюбленим

Це відсутність субстанції

Намагаючись існувати

У цій освяченій, але порожній оболонці

Привіт, твій охоронець піднявся, але вся кімната може бачити наскрізь

Ваш екзоскелет пластмасовий

Тане по краях і стікає по хребту

У вас дуже мало часу

І все одно більшість воно моє

О ні!

Не вагайтеся, вони це відчують

У тіні вічно безплідного

Ми розкладаємось, як старі частинки

Ти відчуваєш, як я проповзаю твою внутрішню істоту?

Ви порожниста оболонка, яка колись існувала

Ви прийшли в розсилку?

Тож відправте мене геть.

Ми всі закінчимо як пих

Прославлений попіл.

Іржа.

Ласкаво просимо, гість, на горище!

Просто закрийте за собою пастку, не панікуйте, ми не хочемо налякати вас

Якби ви могли просто зняти весь одяг

Закрийте рот і розслабтеся, і ми видалимо частину вас

Укутайте її, загорніть її, загорніть

Боріться глибоко всередині павутини, ми відчуваємо, як пасма струшуються

Наповню мій шлунок серцебиттям!

Покатайтеся назад у захаращені ніші, ваш дім наш!

Все, що ти викинув, покинув;

Ми прийняли за своє, побудували по-своєму

Особняк безлад!

Спадок відмов, з’їдених спогадів і шрамів

Не залишайся.

Мені байдуже, просто дозволь мені бути або зроби мене цілісним

Ходити, повзати, бігати.

Поки ви не забудете це місце, наші обличчя,

ці старі підлоги

«Дім — там, де серця», — сказав голод чекаючому хижаку

Тепер я знаю, куди йти.

«Дім — там, де починається веселощі,»

Голод сказав хижаку, що чекає

Так, я знаю, куди йти.

Ідіть за горло