Myth of Lasting Sympathy - A Lot Like Birds

Someone cruel gave me my dreams last night

I barely stood before a darkened closet, baring skin and soul before its unseen

jaws

«You will never be the creature that you were when you were younger,»

it whispered

We get disconnected from our childhood

We tell our stories like we read them in a book but had not lived them

I don’t remember much from then but I do remember what a closet becomes when

the lights go off and I know the many things that fill it up

When we used to have dreams like this we called them nightmares

We ran barefoot through the halls of our house and clung to our parents sheets

like they were the only real thing left in the world

And my mother?

She would save us, you and I

She would lead us hand in hand through the hallway that made us feel silly for

seeming run by shadows and endless only moments before

And I’m here now, barely standing in the land of dreams before it,

and I see you, I see myself as a child sitting inside

Scared

Crying

And you have every reason

Because while we grow up through song and story learning that love is

everything in this world and that while we believe it and want it more than any

single thing… I know that when we have it, we destroy it

That when we grow up, you and I, that we cheat

That we find the girl we love and that we lose her because we learn to love

ourselves much more

That the friends that we make will drift away once we have leeched them dry

That the mother who turned our darkened scary hallways into pathways to a

bedroom will call us and miss us and love us and we will stay hidden

That really, we will be cruel!

That in the stories we want told to us before we fall asleep, the heroes are

ideals that never get reached and the villains are absolutely ordinary

And we are absolutely ordinary

And you stare back at me through the closet and into the world that I never

really changed and ask me the only thing you want to know

«When we grow up, do we still get scared when the lights go out?»

Хтось жорстокий подарував мені мої сни минулої ночі

Я ледве стояв перед темною шафою, оголюючи шкіру й душу перед її невидимим

щелепи

«Ти ніколи не будеш тим створінням, яким був, коли був молодшим»,

— прошепотіло воно

Ми відриваємось від дитинства

Ми розповідаємо наші історії, наче читали у книзі, але не пережили їх

Я не пам’ятаю багато чого з того часу, але я пам’ятаю, чим стає шафа

світло згасає, і я знаю багато речей, які наповнюють його

Коли нам бачили такі сни, ми називали їх кошмарами

Ми бігали босоніж коридорами нашого будинку й чіплялися за батьківські простирадла

ніби вони були єдиною справжньою річчю, що залишилася в світі

А моя мама?

Вона врятувала б нас, вас і мене

Вона вела нас, рука об руку, коридором, який змушував нас почувати себе дурними

здається, керований тінями і нескінченними лише за кілька хвилин до цього

І я зараз тут, ледве стою в країні мрій перед нею,

і я бачу тебе, я бачу себе дитиною, що сидить всередині

Наляканий

Плаче

І у вас є всі підстави

Тому що, коли ми зростаємо через пісню й історію, навчаючись, це любов

все в цьому світі і те, поки ми в це віримо і хочемо більше за інших

єдина річ… я знаю, що коли це маємо, ми знищуємо його

Коли ми виростемо, ми з тобою, ми обдуримо

Що ми знаходимо дівчину, яку кохаємо, і що втрачаємо її, тому що вчимося кохати

себе набагато більше

Що друзі, яких ми зробимо, відійде, як тільки ми вичерпаємо їх

Це мати, яка перетворила наші затемнені страшні коридори на доріжки до a

спальня дзвонить нам і сумуватиме і любить нас і ми залишимося прихованими

Це дійсно, ми будемо жорстокі!

Що в історіях, які ми хочемо розповісти нам, перш ніж заснути, герої

ідеали, які ніколи не досягаються, а лиходії абсолютно звичайні

А ми абсолютно звичайні

І ти дивишся на мене крізь шафу й у світ, якого я ніколи не

дійсно змінився і запитай мене єдине, що ти хочеш знати

«Коли ми виростаємо, ми все ще боїмося, коли гасне світло?»