Hand over Mouth, Over and Over - A Lot Like Birds

I wish I could, but I can’t rest as easy as you

I never really could anyway

And thoughts of the future make me worry

Heart, settle down!

This isn’t your last day

You’ll wake up tomorrow

This bedroom never gets to see the light of day

The shades are always drawn completely

And it only ever seems to come alive at night

I took you here to take you from yourself once

And you smiled at me

You smiled shamelessly and often then

But it wasn’t enough

I read your thoughts like sifting through your cabinets while you were out of

the room

I stole every treasured thought that you had and left you gutted when I could

find no more

You had poems written on the roof of your mouth

And I had scraped them out with the tip of my tongue and spat them onto the

floor

Where they dried up and blew away

And the butterflies in your stomach were all pinned to the skin on the inside

And if didn’t love you then, I love you now

But it’s easy to love something when there’s pain in its eyes

This isn’t your last day, you’ll wake up tomorrow

This isn’t your last day, you’ll wake up tomorrow

So I pull the shades back, let the light pour in through every crack I slammed

into the window

Will the good parts stay in limbo?

Why can I only remember when you said you’d love me better if I left?

And not the way you said, a thousand times, that if I left you’d die?

Я хотів би, але я не можу відпочивати так легко, як ви

Я й справді ніколи не міг

І думки про майбутнє змушують мене хвилюватися

Серце, заспокойся!

Це не останній день

Ви прокинетеся завтра

Ця спальня ніколи не бачить світла

Відтінки завжди промальовуються повністю

І здається, що оживає лише вночі

Я привів вас сюди, щоб одного разу забрати вас із себе

І ти посміхнувся мені

Ти посміхався тоді безсоромно й часто

Але цього було недостатньо

Я читав ваші думки, ніби перебирав ваші шафи, поки вас не було

кімната

Я вкрав кожну заповітну вашу думку і залишив вас випотрошеним, коли міг 

більше не знайти

У вас були вірші, написані на даху вашого рота

І я вискрібав їх кінчиком язика і виплюнув їх на

поверх

Де вони висохли і здулися

І всі метелики у вашому животі були притиснуті до шкіри зсередини

І якщо не любив тебе тоді, я люблю тебе зараз

Але легко полюбити щось, коли в очах є біль

Це не останній день, ви прокинетеся завтра

Це не останній день, ви прокинетеся завтра

Тому я відтягую штори назад, дозволяю світлу вливатися крізь кожну щілину, яку я вдарив

у вікно

Чи залишаться хороші частини в підвішеному стані?

Чому я пам’ятаю лише те, що ти сказав, що любиш мене краще, якщо я піду?

А не так, як ти тисячу разів казав, що якщо я піду, ти помреш?