Левиафан - 25/17

Я был малым, копал червей, ходил рыбачить,

с собою брал сиг пачку, что купил на сдачу

тайком от мамки, ну и так, чтоб не спалил батя,

не то лещей вместо щуки не миновать мне.

Сидел смотрел на поплавок и представлял, как

там где-то в липкой темноте таятся сом и рак,

русалки с титьками и Митька, что утоп тем летом,

а мы с ним вместе прямо здесь курили сигареты.

Вдруг кто-то заглотил наживку и дёрнул за леску,

да так резко, как в женской бане занавеску.

Я упал на дно, уплыл на глубину,

хлебанул воды, залёг за глыбину.

Там я покрылся чешуёю, отрастил плавники

и по течению реки, через чащу тайги,

поля, солончаки меня тащило в океан,

теперь я чудище морское - левиафан...

Меня считают капитаны исчадием ада,

но я не делал выбор - быть святошей или гадом.

Когда я был пионером, то я мечтал о кладе,

как о Трое Шлиман, начитавшись Илиады.

Стали моими все подводные сокровища,

что наследники империй на крови, ища,

как на приманку попадают в пасть чудовища,

которое мечтает лишь о тарелке борща,

увидеть мамку, братьев, батю, сесть за стол,

на сеновале девке спелой задрать подол,

потом уснуть, как медведь, обворовавший пчёл,

я так мечтал, одно я только не учёл...

Чтобы вернуться на берег, надо найти замену,

тут не помогут ни акула, ни скат, ни мурена.

И вот я, притаившись, без движений, как полено,

жду рыбака-мальчишку из новых поколений.

Я був малим, копав черв'яків, ходив рибалити,

з собою брав сиг пачку, що купив на здачу

потай від мамки, ну і так, щоб не спалив батя,

бо лящів замість щуки не обминути мені.

Сидів дивився на поплавок і уявляв, як

там десь у липкій темряві таяться сом і рак,

русалки з титьками та Мітька, що втоп того літа,

а ми разом разом з ним курили сигарети.

Раптом хтось заковтнув наживку і смикнув за волосінь,

та так різко, як у жіночій лазні фіранку.

Я впав на дно, сплив на глибину,

сьорбнув води, заліг за глибину.

Там я вкрився лускою, відростив плавники

і за течією річки, через гущавину тайги,

поля, солончаки мене тягло в океан,

тепер я чудовисько морське - левіафан...

Мене вважають капітани виснаженням пекла,

але я не робив вибір - бути святом або гадом.

Коли я був піонером, то я мріяв про скарб,

як про Троє Шліман, начитавшись Іліади.

Стали моїми всі підводні скарби,

що спадкоємці імперій на крові, шукаючи,

як на приманку потрапляють у пащу чудовиська,

яке мріє лише про тарілку борщу,

побачити мамку, братів, батю, сісти за стіл,

на сіну дівці стиглої задерти поділ,

потім заснути, як ведмідь, що обікрав бджіл,

я так мріяв, одне я тільки не врахував...

Щоб повернутися на берег, треба знайти заміну,

тут не допоможуть ні акула, ні скат, ні мурена.

І ось я, причаївшись, без рухів, як поліно,

чекаю рибалки-хлопчика з нових поколінь.