Купола - Виталий Леонов

Там где с утренней зарёй всё вокруг проснётся,

Вспоминая свой ночной беззаботный сон,

Стая белых куполов с высоты сорвётся,

И потянется к земле шлейфом батальон.

Раздавался смех ребят в синеве бездонной,

Пели сердце и душа в ритме высоты.

Но вплелись ветра беды в жизнь страны огромной,

И погнали купола на поля войны.

Мы судьбе навстречу шли по своим законам,

И в пути оставил нас навсегда покой,

Когда по горам чужим, по враждебным тропам

Мы прострелянных друзей волокли домой.

Лёг на плечи парашют синевой наколки,

Да ещё один на грудь с группой крови лёг,

Чтобы в день любой на них взгляд случайный бросив,

Память душу унесла за собой в полёт.

Там де з ранковою зорею все навколо прокинеться,

Згадуючи свій нічний безтурботний сон,

Зграя білих куполів з висоти зірветься,

І потягнеться до землі шлейфом батальйон.

Лунав сміх хлопців у безодній,

Співали серце і душа в ритмі висоти.

Але вплелися вітри біди в життя країни величезної,

І погнали куполи на поля війни.

Ми долі назустріч йшли за своїми законами,

І в шляху залишив нас назавжди спокій,

Коли по горах чужих, по ворожих стежках

Ми простріляних друзів тягли додому.

Ліг на плечі парашут синьової наколки,

Так ще один на груди з групою крові ліг,

Щоб у день будь-який на них погляд випадковий кинувши,

Пам'ять душу забрала за собою в політ.