Песенка о старом больном усталом короле - Булат Окуджава

В поход на чужую страну собирался король.

Ему королева мешок сухарей насушила

И старую мантию так аккуратно зашила,

Дала ему пачку махорки и в тряпочке соль.

И руки свои королю положила на грудь,

Сказала ему, обласкав его взором лучистым:

«Получше их бей, а не то прослывёшь пацифистом,

И пряников сладких отнять у врага не забудь.»

И видит король — его войско стоит средь двора.

Пять грустных солдат, пять весёлых солдат и ефрейтор.

Сказал им король: «Не страшны нам ни пресса, ни ветер,

Врага мы побьём, и с победой придём, и ура!»

Но вот отгремело прощальных речей торжество.

В походе король свою армию переиначил:

Весёлых солдат интендантами сразу назначил,

А грустных оставил в солдатах — «Авось, ничего».

Представьте себе, наступили победные дни.

Пять грустных солдат не вернулись из схватки военной.

Ефрейтор, морально нестойкий, женился на пленной,

Но пряников целый мешок захватили они.

Играйте, оркестры, звучите, и песни и смех.

Минутной печали не стоит, друзья, предаваться.

Ведь грустным солдатам нет смысла в живых оставаться,

И пряников, кстати, всегда не хватает на всех.

У похід на чужу країну збирався король.

Йому королева мішок сухарів насушила

І стару мантію так акуратно зашила,

Дала йому пачку махорки і в ганчірочці сіль.

І руки свої королю поклала на груди,

Сказала йому, обласкавши його променистим поглядом:

«Краще їх бий, а не то прославишся пацифістом,

І пряників солодких відібрати у ворога не забудь.

І бачить король — його військо стоїть серед двору.

П'ять сумних солдатів, п'ять веселих солдатів і Єфрейтор.

Сказав їм король: «Не страшні нам ні преса, ні вітер,

Ворога ми поб'ємо, і з перемогою прийдемо, і ура!»

Але ось відгриміло прощальних промов торжество.

У поході король свою армію переіначив:

Веселих солдатів інтендантами відразу призначив,

А сумних залишив у солдатах — «Авось, нічого».

Уявіть собі, настали переможні дні.

П'ять сумних солдатів не повернулися зі бою військової.

Єфрейтор, морально нестійкий, одружився з полоненою,

Але пряників цілий мішок захопили вони.

Грайте, оркестри, звучіть, і пісні і сміх.

Хвилинної печалі не варто, друзі, вдаватися.

Адже сумним солдатам немає сенсу в живих залишатися,

І пряників, до речі, завжди не вистачає на всіх.