Заезжий музыкант… - Булат Окуджава

пассажи по утрам, так просто, ни о чем…

Он любит не тебя.

Опомнись.

Бог с тобою.

Прижмись ко мне плечом,

прижмись ко мне плечом.

Живет он третий день в гостинице районной,

где койка у окна — всего лишь по рублю,

и на своей трубе, как чайник, раскаленной

вздыхает тяжело…

А я тебя люблю.

Ты слушаешь его задумчиво и кротко,

как пенье соловья, как дождь и как прибой.

Его большой трубы простуженная глотка

отчаянно хрипит.

(Труба, трубы, трубой…)

Трубач играет туш, трубач потеет в гамме,

трубач хрипит свое и кашляет, хрипя…

Но как портрет судьбы — он весь в оконной раме,

да любит не тебя…

А я люблю тебя.

Дождусь я лучших дней и новый плащ надену,

чтоб пред тобой проплыть, как поздний лист,

дрожа…

Не много ль я хочу, всему давая цену?

Не сладко ль я живу, тобой лишь дорожа?

Тебя не соблазнить ни платьями, ни снедью:

заезжий музыкант играет на трубе!

Что мир весь рядом с ней, с ее горячей медью?..

Судьба, судьбы, судьбе, судьбою, о судьбе…

пасажі вранці, так просто, ні про що...

Він любить не тебе.

Опам'ятайся.

Бог із тобою.

Притисніть до мене плечем,

притисніть до мене плечем.

Живе він третій день у готелі районної,

де ліжко біля вікна — лише по рублю,

і на своїй трубі, як чайник, розпеченої

зітхає важко.

А я тебе люблю.

Ти слухаєш його задумливо і коротко,

як спів солов'я, як дощ і як прибій.

Його великий труби застуджена ковтка

відчайдушно хрипить.

(Труба, труби, трубою…)

Трубач грає туш, трубач потіє в гамі,

трубач хрипить своє і кашляє, хрипучи...

Але як портрет долі — він весь у віконній рамі,

так любить не тебе...

А я люблю тебе.

Дочекаюся я найкращих днів і новий плащ надягну,

щоб перед тобою проплисти, як пізній лист,

тремтячи…

Не багато я хочу, всьому даючи ціну?

Не солодко ль я живу, тобою лише дорога?

Тебе не спокусити ні сукнями, ні снідом.

заїжджий музикант грає на трубі!

Що світ весь поряд з нею, з її гарячою міддю?..

Доля, долі, долі, долі, про долю…