Песенка о дураках - Булат Окуджава

Антон Павлович Чехов однажды заметил,

Что умный любит учиться, а дурак — учить.

колько дураков в своей жизни я встретил,

Мне давно пора уже орден получить.

Дураки обожают собираться в стаю,

Впереди — главный во всей красе.

В детстве я верил, что однажды встану,

А дураков — нету!

Улетели все!

Ах, детские сны мои, какая ошибка,

В каких облаках я по глупости витал!

У природы на устах коварная улыбка,

Видимо, чего-то я не рассчитал.

А умный в одиночестве гуляет кругами,

Он ценит одиночество превыше всего.

И его так просто взять голыми руками,

Скоро их повыловят всех до одного.

Когда ж их всех повыловят, наступит эпоха,

Которую не выдумать и не описать.

С умным — хлопотно, с дураком — плохо,

Нужно что-то среднее, да где ж его взять.

Дураком быть выгодно, да не очень хочется,

Умным очень хочется, да кончится битьем.

У природы на устах коварные пророчества,

Но может быть, когда-нибудь,

К среднему придем.

Антон Павлович Чехов одного разу помітив,

Що розумний любить вчитися, а дурень вчити.

скільки дурнів у своєму житті я зустрів,

Мені давно вже час орден отримати.

Дурні люблять збиратися в зграю,

Попереду - головний у всій красі.

У дитинстві я вірив, що одного разу встану,

А дурнів—нема!

Полетіли всі!

Ах, дитячі сни мої, яка помилка,

У яких хмарах я по дурості витав!

У природи на вустах підступна посмішка,

Мабуть, чогось я не розрахував.

А розумний на самоті гуляє колами,

Він цінує самотність понад усе.

І його так просто взяти голими руками,

Незабаром їх повиловлять усіх до одного.

Коли ж їх всіх повиловлять, настане епоха,

Яку не вигадати і не описати.

З розумним - клопітно, з дурнем - погано,

Потрібно щось середнє, та де його взяти.

Дурнем бути вигідно, так не дуже хочеться,

Розумним дуже хочеться, та скінчиться биттям.

У природи на вустах підступні пророцтва,

Але може бути, коли-небудь,

До середнього прийдемо.