Песня о последнем троллейбусе - Булат Окуджава

Когда мне невмочь пересилить беду,

когда подступает отчаянье,

я в синий троллейбус сажусь на ходу,

в последний, в случайный.

Последний троллейбус, по улицам мчи,

верши по бульварам круженье,

чтоб всех подобрать, потерпевших в ночи

крушенье, крушенье.

Последний троллейбус, мне дверь отвори!

Я знаю, как в зябкую полночь

твои пассажиры, матросы твои

приходят на помощь.

Я с ними не раз уходил из беды,

я к ним прикасался плечами…

Как много, представьте себе, доброты

в молчанье, молчанье.

Последний троллейбус плывет по Москве,

Москва, как река, затухает,

и боль, что скворчонком стучала в виске,

стихает, стихает.

Коли мені неспроможна пересилити лихо,

коли настає відчай,

я в синій тролейбус сідаю на ходу,

в останній, у випадковий.

Останній тролейбус, по вулицях мчі,

верши по бульварах кружляння,

щоб усіх підібрати, потерпілих у ночі

катастрофа, катастрофа.

Останній тролейбус, мені двері відчини!

Я знаю, як у зябкого півночі

твої пасажири, матроси твої

приходять на допомогу.

Я з ними не раз йшов з біди,

я до ним торкався плечима…

Як багато, уявіть собі, доброти

в мовчання, мовчання.

Останній тролейбус пливе по Москві,

Москва, як річка, згасає,

і біль, що сквірцем стукав у виску,

стихає, стихає.