Вилковская фантазия - Булат Окуджава

Как бы мне сейчас хотелось в Вилкове вдруг очутиться!

Там — каналы, там — гондолы, гондольеры.

Очутиться, позабыться, от печали отшутиться:

Ими жизнь моя отравлена без меры.

Там опять для нас с тобою дебаркадер домом служит.

Мы гуляем вдоль Дуная, рыбу удим.

И объятья наши часты, и над нами ангел кружит

И клянется нам, что счастливы мы будем.

Припев:

Там у пристани танцуют жок, а может быть, сиртаки:

Сыновей своих в солдаты провожают.

Все надеются: сгодятся для победы, для атаки,

А не хватит — значит, новых нарожают.

Как бы мне сейчас хотелось очутиться в том, вчерашнем,

Быть влюбленным, и не думать о спасенье,

Пить вино из черных кружек, хлебом заедать домашним,

Чтоб смеялась ты и плакала со всеми.

Припев.

Как бы мне сейчас хотелось ускользнуть туда, в начало,

К тем ребятам уходящим приобщиться,

И с тобою так расстаться у дунайского причала,

Чтоб была еще надежда воротиться.

Як би мені зараз хотілося у Вилкові раптом опинитися!

Там — канали, там — гондоли, гондольєри.

Опиниться, забути, від печалі відбутися жартами:

Ними життя моє отруєно без міри.

Там знову для нас з тобою дебаркадер домом служить.

Ми гуляємо вздовж Дунаю, рибу вудимо.

І обійми наші часті,і над нами ангел кружляє

І клянеться нам, що щасливі ми будемо.

Приспів:

Там у пристані танцюють жок, а може, сиртаки:

Синів своїх у солдати проводжають.

Всі сподіваються: пригодяться для перемоги, для атаки,

А не вистачить — отже, нових народжують.

Як би мені зараз хотілося опинитися в тому, вчорашньому,

Бути закоханим, і не думати про спасіння,

Пити вино з чорних кухлів, хлібом заїдати домашнім,

Щоб сміялася ти і плакала з усіма.

Приспів.

Як би мені зараз хотілося вислизнути туди, спочатку,

До тих хлопців, що йдуть долучитися,

І з тобою так розлучитися біля Дунайського причалу,

Щоб була ще надія повернутися.