Заклятье - Евгений Мартынов, Юрий Силантьев, Эстрадно-симфонический оркестр Всесоюзного радио и Центрального телевидения

Кармейкер Сергей Лапицкий

Я уйду от тебя, я скажу напоследок: «Прости».

Я уйду, но покоя тебе никогда не найти.

Я уйду, ибо выпито сердце до самого дна.

Я уйду, но останешься ты со слезами одна.

Ты меня позовёшь — ни единого звука в ответ.

Ты раскинешь объятья свои, а любимого нет.

И ладони подымешь, и станешь молить в тишине,

Чтобы я появился, вернулся хотя бы во сне,

И, не видя дороги, ты кинешься в горестный путь

Вслед за мной, без надежды меня отыскать и вернуть.

Будет осень.

Под вечер друзья соберутся твои.

Кто-то будет тебя обнимать, говорить о любви.

Будешь ты равнодушна к нему, безразлична к нему,

Ибо я в это время незримо тебя обниму.

Бесполезно тебя новизной соблазнять и манить —

Даже если захочешь, не в силах ты мне изменить.

Будет горькая память, как сторож, стоять у дверей,

И раскаянье камнем повиснет на шее твоей.

И протянешь ты руки и воздух обнимешь ночной,

И тогда ты поймёшь, что навеки рассталась со мной.

И весна прилетит, обновит и разбудит весь мир.

Зацветут маргаритки, раскроется белый жасмин.

Ароматом хмельным и густым переполнятся сны,

Только горечь разлуки отравит напиток весны.

Задрожат твои пальцы, плетущие белый венок,

И в слезах ты припомнишь того, кто сегодня далёк,

Кто исчез и растаял, как след на сыпучем песке,

А тебе завещал оставаться в слезах и тоске,

В одиночестве биться, дрожа, как ночная трава…

Вот заклятье моё!

Вот заклятье моё!

Вот заклятье моё!

И да сбудутся эти слова!

Кармейкер Сергій Лапіцький

Я піду від тебе, я скажу наостанок: «Пробач».

Я піду, але спокою тобі ніколи не знайти.

Я піду, бо випите серце до самого дна.

Я піду, але залишишся ти зі сльозами одна.

Ти мене покличеш — жодного звуку у відповідь.

Ти розкинеш обійми свої, а коханого немає.

І долоні піднімеш, і станеш молити в тиші,

Щоб я з'явився, повернувся хоча б у сні,

І, не бачачи дороги, ти кинешся в сумний шлях

Слідом за мною, без надії мене відшукати і повернути.

Буде осінь.

Надвечір друзі зберуться твої.

Хтось буде тебе обіймати, говорити про любов.

Ти будеш байдужа до нього, байдужа до нього,

Бо я в цей час незримо тебе обійму.

Марно тебе новизною спокушати і манити —

Навіть якщо захочеш, не в силах ти мені змінити.

Буде гірка пам'ять, як сторож, стоятиме біля дверей,

І покаяння каменем повисне на твоєму шиї.

І простягнеш ти руки і повітря обіймеш нічний,

І тоді ти зрозумієш, що навіки розлучилася зі мною.

І весна прилетить, оновить і розбудить весь світ.

Зацвітуть маргаритки, розкриється білий жасмин.

Ароматом хмільним і густим переповняться сни,

Тільки гіркоту розлуки отруїть напій весни.

Затремтять твої пальці, що плетуть білий вінок,

І в сльозах ти пригадаєш того, хто сьогодні далекий,

Хто зник і розтанув, як слід на сипучому піску,

А тобі заповідав залишатися в сльозах і тузі,

В самотності битися, тремтячи, як нічна трава…

Ось закляття моє!

Ось закляття моє!

Ось закляття моє!

І так збудуться ці слова!