Песенка о Моцарте - Булат Окуджава

Моцарт на старенькой скрипке играет.

Моцарт играет, а скрипка поет.

Моцарт отечества не выбирает —

просто играет всю жизнь напролет.

Ах, ничего, что всегда, как известно,

наша судьба — то гульба, то пальба…

Не оставляйте стараний, маэстро,

не убирайте ладони со лба.

Где-нибудь на остановке конечной

скажем спасибо и этой судьбе,

но из грехов своей родины вечной

не сотворить бы кумира себе.

Ах, ничего, что всегда, как известно,

наша судьба — то гульба, то пальба…

Не расставайтесь с надеждой, маэстро,

не убирайте ладони со лба.

Коротки наши лета молодые:

миг —

и развеются, как на кострах,

красный камзол, башмаки золотые,

белый парик, рукава в кружевах.

Ах, ничего, что всегда, как известно,

наша судьба — то гульба, то пальба…

Не обращайте вниманья, маэстро,

не убирайте ладони со лба.

Моцарт на старої скрипці грає.

Моцарт грає, а скрипка співає.

Моцарт вітчизни не обирає

просто грає все життя безперервно.

Ах, нічого, що завжди, як відомо,

наша доля — то гульба, то пальба…

Не залишайте старань, маестро,

не прибирайте долоні з лоба.

Десь на зупинці кінцевої

скажімо спасибі і цій долі,

але з гріхів своєї батьківщини вічної

не створити би кумира собі.

Ах, нічого, що завжди, як відомо,

наша доля — то гульба, то пальба…

Не розлучайтеся з надією, маестро,

не прибирайте долоні з лоба.

Короткі наші літа молоді:

мить—

і розвіються, як на багаттях,

червоний камзол, черевики золоті,

біла перука, рукави в мереживах.

Ах, нічого, що завжди, як відомо,

наша доля — то гульба, то пальба…

Не звертайте уваги, маестро,

не прибирайте долоні з лоба.