Осеннее расставание - Стас Михайлов

Этим поздним летом, потерял родную.

Никогда не встречу и не поцелую.

А когда на землю, лист последний ляжет,

Мне расскажет осень, про мою пропажу.

А когда на землю, лист последний ляжет,

Мне расскажет осень, про мою пропажу.

Никогда с тобою, не пройдем по парку,

Где нам что-то пели птицы спозаранку.

Где седая полночь нас к себе манила,

А потом плутовка нас с ума сводила.

Где седая полночь нас к себе манила,

А потом плутовка нас с ума сводила.

Ну, скажи мне осень, «Почему так вышло?».

Лишь печаль приходит и сидит чуть слышно.

А порой бывает, кто-то в дверь стучится,

А глаза открою, это мне лишь снится.

А порой бывает, кто-то в дверь стучится,

А глаза открою, это мне лишь снится.

Цього пізнього літа, втратив рідну.

Ніколи не зустріч і не поцілую.

А коли на землю, лист останній ляже,

Мені розповість осінь, про мою пропажу.

А коли на землю, лист останній ляже,

Мені розповість осінь, про мою пропажу.

Ніколи з тобою, не пройдемо по парку,

Де нам щось співали птахи зранку.

Де сива опівночі нас до себе манила,

А потім шахрайка нас розуму зводила.

Де сива опівночі нас до себе манила,

А потім шахрайка нас розуму зводила.

Ну, скажи мені осінь, «Чому так сталося?».

Лише сум приходить і сидить трохи чутно.

А часом буває, хтось у двері стукає,

А очі відкрию, це мені лише сниться.

А часом буває, хтось у двері стукає,

А очі відкрию, це мені лише сниться.