Сибирский марш - 25/17

Шпоры впились в бока, слышны крики: «В галоп!»

Закусив удила, под бичи ставим лоб.

Горб растет с каждым днем, на лице след ярма.

Разглядел бы надежду в глазах легендарный Ермак.

За стеною — стена, за бедою — беда.

А сдыхать не дают — вот твоя лебеда.

Роль довеска калечит хуже всяких цепей.

Ересь треплет мозги от Оби до Аргунских степей.

Говорят — когда плачешь, то легче терпеть.

Ну, а коли нет слёз, путь один — надо петь.

Связки стянуты в узел, от бессилия пьем.

Но сомнения — стоит ли жить?

Не колеблясь убьем.

Наша матерь — Сибирь, а Урал нам отец.

Здесь зубами скрипят, когда медом льет льстец.

Десна кровоточат, в пыль истерлись клыки.

Гнев лишает сна затхлых берлог, —

Мы точим штыки.

Нам пресытило тлеть, затрещали горбы.

Мы готовы гореть, скулы сводит: «В дыбы!»

В ваших силах умелой рукой пламя сбить.

Но когда умрут наши костры, вас станет знобить.

Породнил нас январь, ритуал был не нов.

Слышишь, брат, мы простились, чтоб свидеться вновь.

Мы пытаемся встать, не мешайте нам встать.

Вы сосали из нас столько лет,

Пришло время — отдать!

Шпори вп'ялися в боки, чути крики: «В галоп!»

Закусивши вудила, під бичі ставимо чоло.

Горб росте з кожним днем, на обличчі слід ярма.

Роздивився б надію в очах легендарного Єрмака.

За стіною – стіна, за бідою – біда.

А здихати не дають – ось твоя лобода.

Роль доважка калічить гірше за будь-які ланцюги.

Єресь тріпає мізки від Обі до Аргунських степів.

Кажуть, коли плачеш, то легше терпіти.

Ну, а коли нема сліз, шлях один — треба співати.

Зв'язки стягнуті у вузол, від безсилля п'ємо.

Але сумніви, чи варто жити?

Не вагаючись уб'ємо.

Наша мати - Сибір, а Урал нам батько.

Тут зубами риплять, коли медом ллє підлесник.

Десна кровоточать, у пил стерлися ікла.

Гнів позбавляє сну затхлих барлог,

Ми точимо багнети.

Нам набридло тліти, затріщали горби.

Ми готові горіти, вилиці зводить: «В диби!»

У ваших силах вмілою рукою полум'я збити.

Але коли помруть наші багаття, вас стане знобити.

Поріднив нас січень, ритуал був не новим.

Чуєш, брате, ми попрощалися, щоб побачитись знову.

Ми намагаємося встати, не заважайте нам стати.

Ви смоктали з нас стільки років,

Настав час — віддати!