Отъезд - Булат Окуджава

С Моцартом мы уезжаем из Зальцбурга.

Бричка вместительна, лошади в масть.

Жизнь моя, как перезревшее яблоко,

Тянется к теплой землице припасть.

Но, а попутчик мой, этот молоденький,

Радостных слез не стирая с лица,

Что ему думать про век свой коротенький,

Он все про музыку, чтоб до конца.

Времени не остается на проводы,

Да неужели уже не нужны

Слезы, что были недаром ведь пролиты,

Крылья, что были не зря ведь даны.

Ну, а попутчик мой ручкою нервною

Машет и машет фортуне своей,

Нотку одну лишь нащупает верную

И заливается, как соловей.

Руки мои на коленях покоятся,

Вздох безнадежный густеет в груди.

Там за спиной -- «до свиданья околица!»

И ничего, ничего впереди.

Но, а попутчик мой божеской выпечки

Не покладая стараний своих

То он на флейточке, то он на скрипочке, 2 раза

То на волторне поет за двоих.

З Моцартом ми їдемо з Зальцбурга.

Бричка містка, коні в мість.

Життя моє, як перезріле яблуко,

Тягнеться до теплої земліці припасти.

Але, а попутник мій, цей молоденький,

Радісних сліз не стираючи з обличчя,

Що йому думати про вік свій коротенький,

Він все про музику, щоб до кінця.

Часу не залишається на проводи,

Так невже вже не потрібні

Сльози, що були недарма пролиті,

Крила, що були недаремно дані.

Ну, а попутник мій ручкою нервовою

Машет і махає фортуною своєю,

Нотку лише намацає вірну

І заливається, як соловей.

Руки мої на колінах спочивають,

Зітхання безнадійне густіє в грудях.

Там за спиною — «до побачення околиця!»

І нічого, нічого попереду.

Але, а попутник мій божої випічки

Не покладаючи старань своїх

То він на флейточці, то він на скрипочці, 2 рази

То на волторне співає за двох.