Дельфины - Микаэл Леонович Таривердиев, Григорий Поженян

Попрощаюсь и в седло с порога!

В детстве я любил скакать в Марокко,

Чтобы огорчёнными руками

Всех отрыть, засыпанных песками.

И жалел печальных бедуинов

Ничего не знавших про дельфинов.

А дельфины — это те же дети:

Плачут, если их заманут в сети.

Не кричат, не рвут капрон, а плачут —

Словно эти слёзы что-то значат.

А ещё я думал об оленях,

У отца усевшись на коленях, —

Как они бредут, забыв про отдых,

Мыть рога от крови в тёплых водах.

Как сорока любит олениху,

Как сорока бьёт ворону лихо,

Если та над оленёнком кружит!

Пусть охотники с оленем дружат,

Так просил я.

Пусть его не тронут.

И добавил:

Пусть слоны не тонут.

Попрощаюся і в сідло з порога!

У дитинстві я любив скакати в Марокко,

Щоб засмученими руками

Усіх відрити, засипаних пісками.

І жалкував сумних бедуїнів

Нічого, що не знали про дельфінів.

А дельфіни — це ті ж діти:

Плачуть, якщо їх замануть у мережі.

Не кричать, не рвуть капрон, а плачуть

Наче ці сльози щось означають.

А ще я думав про оленя,

У батька сівши на колінах, —

Як вони бредуть, забувши про відпочинок,

Мити роги від крові в теплих водах.

Як сорока любить олениху,

Як сорока б'є ворону лихо,

Якщо та над оленятком кружляє!

Нехай мисливці з оленем дружать,

Так просив я.

Нехай його не зачеплять.

І додав:

Нехай слони не тонуть.