Invierno - Zpu

Sé que este ritmo te encantaba y eso echo de menos

Tú eras la luz de ese neón que reflejaba en esta barra

La tiza en mi pizarra quien cuidaba mis extremos

El rojo de mis frenos, yo una hormiga, tú cigarra

Hay un dolor enorme que se agarra

A mi corazón seco, aquí donde hay un hueco

Y solo se oye el eco de tu voz que me desgarra

Y en esta jarra va y rebota en cada recoveco

Prometo ya no peco más

Pécoras decoran pero nunca me llenaron como tú

Diste todo por mí, solo quiero dormir, no despertar jamás

Dejar de vagar ya por la casa como un zombi

Del baño al comedor, al pasillo, al comedor, perdido

Donde hay la foto de los dos, me paro y la miro

Se cierra mi garganta, se encharcan mis ojos

Y en cada gota te reflejas tú, como un zafiro

Nuestro hogar sin ruido

Aquí hicimos un nido que ahora está desprotegido

Lo impregnan los miedos, los tedios, vivo como un vampiro y me pregunto:

¿Cómo puede este silencio tener tantos decibelios?

Tú eras mi evangelio, la chispa de mi genio

Mi fuerza, ¿mi premio?

tu bendita compañía

Mi amiga y remedio, el muro frente al asedio

Mi ser yo no reconozco esta casa vacía

Preso del sinsabor sin alegría ni arreglo

Tieso del pavor de la culpa de romperlo

Me sobra el dolor pero sé que he sido un cerdo

Y me faltarán versos para pedirte perdón

Ya tienes tu canción ojalá hablara de amor

Ojalá hablara de nuestros besos, íntimos abrazos

Habla de fracasos, de cómo rompo todo en pedazos

Y del invierno que siento sin tu calor

Hielo cae de mis ojos

Nieve cae me recojo

Flojo está mi corazón

Flojo brilla el sol

Miedo trae a mi pecho

Niebla trae al acecho

Zurdo sin derecho

Soy tren sin control

Hielo cae de mis ojos

Nieve cae me recojo

Flojo está mi corazón

Flojo brilla el sol

Miedo trae a mi pecho

Niebla trae al acecho

Zurdo sin derecho

Soy…

Siento un nudo en la garganta y no me deja respirar

Es mirar cada rincón del mundo y ponerme a sangrar

Un hogar que construimos juntos hoy llora silencio

Llora pánico, locura, llora un mar de autodesprecio

Estúpido, Cupido me obsequiaba en tu regalo

No hay luces, me hago cruces de haberte engañado

Siento enfado, pero es nada comparado a la certeza

De haber roto la pieza que no he encontrado en ningún lado

Es el mayor de mis pecados, lo pago, me angustio

Lágrimas son lagos de un presente mustio, me anegan

Mis ojos se pliegan, no saben hacer más, mis

Mangas empapadas riegan enfermas

Entrañas bajo tierra, bajo llave de candado, ¿qué fue de lo andado?

He mirado al cielo y suplicado, es un milagro

Haber rozado tu piel estos años

Tus besos con tacto de miel sanaron tantos daños

Soy preso de los que te causé alguna vez

De echar de menos tu tez, tu entereza, tus labios

Camino como una rueda sin radios

Con el alma de un viejo, sin rumbo anhelo tus sabios consejos

Aquellos que me hicieron ver paz, ser más sensato

Caricias sin formato con la pasión de un novato que descubre

Fue a finales de Octubre

El frío en mi orfanato cubre paredes de mugre

Insalubre apenas como

Mi cordura se pudre igual que se funden mis plomos

Aún te recuerdo a lomos, celebrando tu cumple

No somos lo que fuimos y mi vida se interrumpe

Y carece de sentido

Te has ido para siempre y ya estamos en Diciembre

Y no hay hambre en mi vientre más que verte de nuevo

Sé que jamás te tendré, en mi mente te llevo

Y así ha llegado Enero

Я знаю, що тобі сподобався цей ритм, і я сумую за цим

Ти був світлом того неону, що відбивався в цьому барі

Крейда на моїй дошці, яка спостерігала за моїми кінцями

Червоні мої гальма, я мураха, ти цикада

Є величезний біль, який охоплює

До мого сухого серця, тут, де є дірка

І ти тільки чуєш відлуння свого голосу, що розриває мене

А в цій баночці воно ходить і підскакує в кожному закутку

Обіцяю, що більше не грішитиму

Пекори прикрашають, але вони ніколи не наповнювали мене, як ти

Ти все віддала за мене, я хочу тільки спати, ніколи не прокидатися

Перестань блукати по дому, як зомбі

З ванної в їдальню, в передпокій, в їдальню, пропав

Там, де є фото двох, я зупиняюся і дивлюся на нього

Горло стискається, очі сльозяться

І в кожній краплі відбиваєш себе, як сапфір

Наш дім без шуму

Ось ми зробили гніздо, яке зараз не захищене

Його пронизують страхи, нудьга, я живу як вампір і питаю себе:

Як ця тиша може мати так багато децибел?

Ти був моєю євангелією, іскрою мого генія

Моя сила, мій приз?

ваша благословенна компанія

Мій друг і засіб, стіна проти облоги

Своєю істотою я не впізнаю цього порожнього будинку

В’язень розчарування без радості чи домовленостей

Застиглий від страху провини, що зламав його

У мене багато болю, але я знаю, що я був свинею

І мені бракуватиме віршів, щоб попросити у вас прощення

Ти вже маєш свою пісню, я б хотів, щоб вона говорила про кохання

Я б хотів, щоб він говорив про наші поцілунки, інтимні обійми

Говорити про невдачі, як я все розбиваю на шматки

І про зиму, яку я відчуваю без твого тепла

з моїх очей падає лід

Падає сніг, я підбираюся

розпущене моє серце

Лениво світить сонце

Страх тягне до грудей

ховається туман

лівша без правої

Я потяг без керування

з моїх очей падає лід

Падає сніг, я підбираюся

розпущене моє серце

Лениво світить сонце

Страх тягне до грудей

ховається туман

лівша без правої

Я…

Я відчуваю клубок у горлі, і він не дає мені дихати

Воно заглядає в усі куточки світу і починає кровоточити

Дім, який ми сьогодні разом побудували, кричить тишею

Плач паніка, божевілля, плачі море ненависті до себе

Дурний, Купідон подарував мені твій подарунок

Немає вогнів, перехрестюся за те, що зрадив тобі

Я відчуваю гнів, але це ніщо в порівнянні з певністю

Про зламаний шматок, який я ніде не знайшов

Це найбільший з моїх гріхів, я плачу за нього, я мучуся

Сльози – це озера зів’ялого сьогодення, вони заливають мене

У мене очі заплющені, більше не знають, мій

Змочені рукави водою хворі

Натруби під землею, під замком, що сталося з тим, що сталося?

Я дивився на небо і благав, це диво

Чистивши шкіру ці роки

Твої поцілунки з дотиком меду загоїли стільки шкоди

Я в'язень тих, хто колись вас завдав

Сумувати за своїм кольором обличчя, цілісністю, губами

Я ходжу, як колесо без спиць

З душею старого безцільно прагну твоїх мудрих порад

Ті, хто змусив мене побачити мир, будьте розсудливішими

Raw пестить із пристрастю новачка, який відкриває

Було це в кінці жовтня

Холод у моєму дитячому будинку покриває стіни брудом

нездоровий так само

Мій розум гниє так само, як тануть мої свинці

Я досі пам’ятаю тебе на спині, святкуючи твій день народження

Ми не такі, якими були, і моє життя перервано

І це не має сенсу

Ти пішов назавжди, а ми вже в грудні

І в моєму животі немає голоду, як побачити тебе знову

Я знаю, що тебе ніколи не буде, в думках я ношу тебе

Ось і настав січень