Anónimo - Zpu

Este es mi mensaje en la botella

Al fin te puedo lanzar

Que lo iluminen las estrellas

Que navegue en el mar

Quise esconderme y ahogarme en ella

Hundirme en la barra de un bar

Pero las penas saben nadar

Menudo par de idiotas

Guardián de mis anécdotas

Guardián en el sentido más estricto:

Cerraste con cadenas al adicto

Convertido en convicto

El alma rota y en permanente conflicto

¿Te cojo o te dejo?

¿Te cojo?

Y me matas

¿Te dejo?

Y ando cojo, me falta una de mis patas

¿Te dejo?

Y se me acercan un millar de ratas

Profesando miedo

¿Te cojo?

Y me maltratas

Me sometes me humillas

Me cargas con la culpa y la vergüenza

Si comienza en cada sorbo tu castigo

Me estorbo, no me reconozco si miro el espejo

Por eso es que te alejo

Te dejo porque tú puedes conmigo

Llegaste como por arte de magia

Capaz de relajarme y aplacando la nostalgia

¿Será porque tu chispa se contagia?

¿Será que me cegaste y no vi sangre ni hemorragia?

Pero caía a chorros

Tus besos, los porros

Apenas un cachorro, pero ya hecho unos zorros

Me hiciste agrandarme, un gigante

En huida hacia adelante, constante

Te borro por todo lo que me ahorro

Sin que estés a mi lado

Lastre en un lago de azufre

Dulce, en el desastre

Me atrapaste y todo mi alma sufre

Las consecuencias, por dentro ando muerto

Kilómetros de tus olas me arrasaron y dejaron un desierto

Tras de sí, detrás de mí

«Querrás morir», me dijo:

«Pintaré colores en tu cielo y te daré cobijo

Seré yo el padre tú serás el hijo

Me pagarás con sangre haré que cargues en tus hombros este crucifijo»

Y fui poema escrito en verso ruin

Deambulando como muerte sin fin

Entre sexo y carmín, sábanas de satín

Y mujeres llenas de vacíos huecos con olor a jazmín

Mintiéndome en promesas del Jardín del Edén

Me dijo: «Va a salir bien, será un santiamén»

Pero ni tan siquiera fuiste agradecida

Siempre quisiste torturarme, nunca quitarme la vida

Que ya no quiero nada de ti

Lejos de aquí, pasa de mí

Ni te acerques que te veo venir

Ni tan siquiera el cielo sabe lo que tú me has hecho sufrir

Y viví en el infierno desde que te conocí

Ya no quiero nada de ti

Lejos de aquí, pasa de mí

Ni te acerques que te veo venir

Ni tan siquiera el cielo sabe lo que tú me has hecho sufrir

Y viví en el infierno desde que te conocí

Tan cerca que vuelvas, como estirar mi brazo

Si apenas te rozo

Doy un bandazo hacia un calabozo

Lleno de arenas… movedizas

Que se tragan el sollozo de vivir con tus secuelas

Rodeado por las penas

Incapaz de promulgar con el ejemplo

Y con el miedo a que me pasen cosas buenas

¿Acaso hay algo más terrible?

¿Fracaso al rendirme?

Lograste aborrecerme

Cansado de vivir con este hombre

Que soy yo

¿Quién soy yo?

Un fruto del egoísmo

¿Cómo habré podido amar si nunca me quise a mí mismo?

¿Las veces que he dicho «te quiero» ha habido alguno verdadero?

¿He sido compañero o el Barquero?

Me dejas con el frío de Enero

Del hielo en mis pupilas

Siendo forastero sin armas entre mis propias filas

No vacilas en picar a mi puerta a cada segundo

Sigilosa y esperando el momento a ver si sucumbo

Y es un «no» rotundo

Pero no cedes, me quieres para ti

Hueles mis fisuras, me vendes que todo es gratis

Pero sé de tus facturas y de cómo te las cobras:

Me pondrás una armadura

Y de mi dignidad las sobras

Sé de tus maniobras, sí me he divertido

Lograste moldearme como habías querido

Podrás susurrarme al oído de tu reflejo pero sé el castigo

Te dejo porque tú puedes conmigo

Que ya no quiero nada de ti

Lejos de aquí, pasa de mí

Ni te acerques que te veo venir

Ni tan siquiera el cielo sabe lo que tú me has hecho sufrir

Y viví en el infierno desde que te conocí

Ya no quiero nada de ti

Lejos de aquí, pasa de mí

Ni te acerques que te veo venir

Ni tan siquiera el cielo sabe lo que tú me has hecho sufrir

Y viví en el infierno desde que te conocí

Condenados a vivir juntos

Unidos para siempre

Seguiré echándote a dormir

Y cada vez me haré más fuerte

Це моє повідомлення в пляшці

Нарешті я можу кинути тебе

нехай зірки загоряються

що пливуть у морі

Я хотів сховатися і потонути в ньому

зануритися в барну стійку

Але печалі вміють плавати

Яка пара ідіотів

Хранитель моїх анекдотів

Охоронець у найсуворішому сенсі:

Ви прикували наркомана

перетворився на каторжника

Розбита душа і в постійному конфлікті

Я зловлю тебе чи покину?

я трахаю тебе?

а ти мене вб'єш

я залишаю тебе?

А я кульгавий, мені не вистачає однієї ноги

я залишаю тебе?

І тисяча щурів підходять до мене

визнаючи страх

я трахаю тебе?

і ти погано зі мною ставишся

ти мене підкорюєш ти мене принижуєш

Ти обтяжуєш мене провиною і соромом

Якщо воно починається з кожного ковтка ваше покарання

Я заважаю, я не впізнаю себе, якщо подивлюсь у дзеркало

Тому я відштовхую тебе

Я залишаю тебе, бо ти можеш зі мною

Ти прибув, ніби за чарою

Здатний розслабитися і вгамувати ностальгію

Це тому, що ваша іскра заразна?

Чи може ви мене засліпили, а я не бачив ні крові, ні крововиливу?

Але воно впало на літаках

Ваші поцілунки, суглоби

Тільки щеня, але вже зробила кілька лисиць

Ти зробив мене великим, велетнем

У польоті вперед, постійний

Я видаляю тебе за все, що збережу

без тебе поруч зі мною

Баласт у сірчаному озері

Солодкий, у безладі

Ти зловив мене, і вся моя душа страждає

Наслідки, всередині я мертвий

Милі твоїх хвиль нахлинули мене й залишили пустелю

за ним, за мною

«Ти захочеш померти», — сказав він мені:

«Я розфарбую кольорами твоє небо і дам тобі притулок

Я буду батьком ти будеш сином

Ви заплатите мені кров'ю, я змусю вас нести це розп'яття на своїх плечах»

І я був віршем, написаним підлими віршами

Блукання, як нескінченна смерть

Між сексом і помадою атласні простирадла

І жінки, повні порожнистої порожнечі, що пахне жасмином

Брешу собі в обіцянках з Едемського саду

Він сказав мені: «Все буде добре, це буде мить»

Але тобі навіть не подякували

Ти завжди хотів мене катувати, ніколи не відбирати моє життя

Що я більше нічого від тебе не хочу

Геть звідси, подолай мене

Навіть не підходь близько, я бачу, що ти йдеш

Навіть небеса не знають, що ти заставив мене страждати

І я жив у пеклі відтоді, як зустрів тебе

Я більше нічого від тебе не хочу

Геть звідси, подолай мене

Навіть не підходь близько, я бачу, що ти йдеш

Навіть небеса не знають, що ти заставив мене страждати

І я жив у пеклі відтоді, як зустрів тебе

Так близько, що ти повертаєшся, наче простягаєш мою руку

Якщо я ледве доторкнусь до тебе

Я рвусь у підземелля

Повно швидких пісків

Щоб вони проковтнули ридання життя з вашими наслідками

В оточенні смутку

Неможливо реалізувати на прикладі

І зі страхом, що зі мною трапиться хороше

Чи є щось страшніше?

Нездатність здатися?

ти зумів мене ненавидіти

Набридло жити з цією людиною

Це я

Хто я?

Плід егоїзму

Як я міг любити, якби ніколи не любив себе?

Чи були випадки, коли я сказав «Я тебе люблю»?

Я був товаришем чи човнярем?

Ти залишаєш мене з холодом січня

Від льоду в моїх зіницях

Бути беззбройним аутсайдером серед своїх лав

Не соромтеся стукати в мої двері щомиті

Потайний і чекаючи моменту, щоб побачити, чи піддаюся я

І це категоричне «ні»

Але не піддавайтеся, ви хочете мене для себе

Ти нюхаєш мої тріщини, ти продаєш мені, що все безкоштовно

Але я знаю про ваші рахунки та як ви їх збираєте:

ти одягнеш мене в обладунки?

І моєї гідності залишки

Я знаю про ваші маневри, так, я отримав задоволення

Ти зумів виліпити мене так, як хотів

Ти можеш прошепотіти на вухо своєму відображенню, але я знаю покарання

Я залишаю тебе, бо ти можеш зі мною

Що я більше нічого від тебе не хочу

Геть звідси, подолай мене

Навіть не підходь близько, я бачу, що ти йдеш

Навіть небеса не знають, що ти заставив мене страждати

І я жив у пеклі відтоді, як зустрів тебе

Я більше нічого від тебе не хочу

Геть звідси, подолай мене

Навіть не підходь близько, я бачу, що ти йдеш

Навіть небеса не знають, що ти заставив мене страждати

І я жив у пеклі відтоді, як зустрів тебе

Засуджені жити разом

разом назавжди

Я буду продовжувати вас спати

І щоразу стаю сильнішим