Летчица - Юля Паршута

Нам любовь велела и беда,

Мы взлетали в небо навсегда.

Нас в небесных кущах не найти,

Мы друг друга ищем, мы в пути.

В тучах молний всполох,

Ты летишь так скоро,

Мой не слышен голос,

Глушит шум мотора.

Как хочу проснуться,

Чтоб тебя коснуться.

И расправив плечи,

Сбросить сон мой вечный.

Вновь мелькают тени, день и ночь,

Летний и осенний сыплет дождь,

Я лечу в молочной сизой мгле,

Я себя не помню на земле.

В тучах молний всполох,

Ты летишь так скоро,

Мой не слышен голос,

Глушит шум мотора.

Как хочу проснуться,

Чтоб тебя коснуться.

И расправив плечи,

Сбросить сон мой вечный.

Нам любов веліла і біда,

Ми злітали у небо назавжди.

Нас у небесних кущах не знайти,

Ми шукаємо один одного, ми в дорозі.

У хмарах блискавок сполох,

Ти летиш так скоро,

Мій не чути голос,

Глушить шум двигуна.

Як хочу прокинутися,

Щоб тебе торкнутися.

І розправивши плечі,

Скинути мій сон вічний.

Знов миготять тіні, день і ніч,

Літній та осінній сипле дощ,

Я лечу в молочній сизій темряві,

Я не пам'ятаю себе на землі.

У хмарах блискавок сполох,

Ти летиш так скоро,

Мій не чути голос,

Глушить шум двигуна.

Як хочу прокинутися,

Щоб тебе торкнутися.

І розправивши плечі,

Скинути мій сон вічний.