À ces matins sans âme - Your Favorite Enemies

À ces matins sans chaleur

artifices de lumières et ivresses d’ombres

à défaut de toi

À ces chagrins sans remords

à ces hivers sans couleurs

à ces nuits sans toi

Où je me saoule à l’air du temps

perdu entre deux leurres

sans véritable plan

Bien que tapi dans ces moments que l’on nomme souvenirs,

chimères de cœur

Que l’on croyait sans tristesse

histoire de se voir, ou moyen de se dire

que nous étions d'éternels amants

alors qu'à défaut de toi… la marée se retire

sans y avoir laissé trace,

ne serait-ce que d’un hâtif soupir…

À ces matins sans âme

à cet espace libre

qui un jour fut tien

à ce bonheur proscrit, devenu stérile, qui tes parfums porte toujours

de ceux-là même dont je m’enivre

car à défaut de toi, et pour l’instant d’un désir

je ne peux que prétendre

qu'à lendemains en berne, alors que mon esprit dérive, hors de ces murs

il n’en saura retrouver son chemin…

qu'à défaut de toi…

À ces matins sans aube

nausées d’hier et mémoires hagardes

à défaut de toi

À ces brouillards sans regrets

à ces touchers sans saveurs

à ces nuits sans toi

Où je me perds sans retenue

illusion d’un regard, sans véritable éclat

Confus de n’en avoir jamais saisi sa véritable nature

petite mort artificielle

Que l’on croyait libre de mirages

histoire de se voir, ou moyen de se dire…

Qu’au-delà des images que l’on peint à contre-jour

à défaut de toi…

crépuscule ficelé de blanc…

Il n’en est pas moins trompe-l'œil

que cette maison de verre polie par le vent (des jours)

À ces matins sans âme

à cet espace libre, qui un jour fut tien

à ce bonheur proscrit, devenu stérile

qui tes parfums porte toujours

de ceux-là même dont je m’enivre

car à défaut de toi

et pour l’instant d’un désir, je ne peux que prétendre

qu'à lendemains en berne

alors que mon esprit dérive

hors de ces murs

il n’en saura retrouver son chemin…

vague dérive…

sans pardon, sans mot dire…

rêve soumis et espoir en exil…

à défaut de toi…

je ne suis, à vrai dire

qu’un autre de ces matins feutrés et las…

До тих холодних ранків

штурми світла і сп’яніння тіней

підводячи вас

До цих скорбот без докорів сумління

до цих безбарвних зим

до тих ночей без тебе

Де я напиваюся в повітрі

загубився між двома приманками

без реального плану

Хоча ховаючись у ті хвилини ми називаємо спогадами,

химери серця

Щоб ми вірили без смутку

історія побачення або спосіб розповісти один одному

що ми були вічними коханцями

коли без тебе... приплив відступає

не залишаючи сліду,

якби поспіхом зітхнувши...

До тих бездушних ранків

на цей вільний простір

який колись був твоїм

до цього забороненого щастя стань стерильною, яку завжди несуть твої парфуми

з тих, на яких я напиваюся

тому що за відсутності тебе і на мить бажання

Я можу тільки прикидатися

Чим завтра на півщогли, коли мій розум дрейфує, поза цими стінами

він не зможе знайти дорогу назад...

що за відсутності тебе...

До тих безсвітніх ранків

вчорашня нудота і виснажені спогади

підводячи вас

До цих туманів без жалю

до цих несмачних дотиків

до тих ночей без тебе

Де я втрачаю себе без обмежень

ілюзія вигляду, без справжнього блиску

Збентежений тим, що ніколи не збагнув його справжньої природи

мала штучна смерть

Думка вільна від міражів

історія побачення або спосіб розповісти один одному...

Це за межі образів, які намальовані проти світла

підвести тебе...

сутінки зав'язані білим...

Це не менш оманливо

ніж цей відполірований вітром скляний будинок (днів)

До тих бездушних ранків

на цей вільний простір, який колись був твоїм

до цього забороненого щастя, стати стерильним

кого завжди носять твої парфуми

з тих, на яких я напиваюся

бо без тебе

а поки від бажання я можу тільки прикидатися

тільки завтра на півщогли

як мій розум дрейфує

поза цими стінами

він не зможе знайти дорогу назад...

дрейфуюча хвиля…

без прощення, без слова...

покірна мрія і надія у вигнанні...

підвести тебе...

Я ні, правду кажучи

ще один із тих тихих, втомлених ранків...