Две розы - Ёлка

В бетонном океане есть зелёный остров, огороженный забором, был газоном просто.

Колючей проволокой, тот остров окружен, любой проход сквозь него был строго

запрещен.

Росли две розы там, склоняя лепестки, тянули стебли друг к другу,

но были далеки.

Брызги из-под колес с утра их полевали, отражения солнца в витринах их

согревали.

Им снились сны, что вместе, наконец, они:

Припев:

Среди камней, среди людей, среди огней, витрин и фонарей, что не спали.

В бетонном океане лужи из слёз высыхали, в пыли и гари колес две розы увядали.

Эти розы, две, могли всё вынести, когда ветер дул — держались из последних сил,

Шмель один присел, он разносил вести о былой весне и близкой осени.

Дождь смывал мазут с их лепестков, но розы ждали, что их оторвут от оков,

Колючей стали и холодного бетона, и продолжали распускать свои бутоны.

Им снились сны, что вместе, наконец, они:

Припев:

Среди камней, среди людей, среди огней, витрин и фонарей, что не спали.

В бетонном океане лужи из слёз высыхали, в пыли и гари колес две розы увядали.

Но как-то раз заслышали шаги, в раз у этих роз ожили лепестки,

Прямо под корень срезает их какой-то парень, с хмурым лицом, под плащ убирает,

шаг прибавляет.

Неведомо, откуда накатило счастье, их стебли друг у друга, наконец, в объятьях,

Сбылась мечта цветов, теперь так близко, на ярком солнце лежат у обелиска.

Воплотились сны и, вместе, наконец, они:

Припев:

Среди камней, среди людей, среди огней, витрин и фонарей, что не спали.

В бетонном океане лужи из слёз высыхали, в пыли и гари колес две розы увядали.

Среди камней, среди людей…

Среди камней, среди людей…

Среди камней, среди людей…

Среди камней, среди людей…

У бетонному океані є зелений острів, обгороджений парканом, був газоном просто.

Колючим дротом, той острів оточений, будь-який прохід крізь нього був суворо

заборонено.

Росли дві троянди там, схиляючи пелюстки, тягли стебла один до одного,

але були далекі.

Бризки з-під коліс від ранку їх полювали, відображення сонця в вітринах їх

зігрівали.

Їм снилися сни, що разом, нарешті, вони:

Приспів:

Серед каменів, серед людей, серед вогнів, вітрин і ліхтарів, що не спали.

В бетонному океані калюжі із сліз висихали, в пилу і гарі коліс дві троянди в'янули.

Ці троянди, дві, могли все винести, коли вітер дув— трималися з останніх сил,

Джміль один присів, він розносив вести про минулу весну і близьку осінь.

Дощ змивав мазут з їх пелюсток, але троянди чекали, що їх відірвуть від оків,

Колючою сталі і холодного бетону, і продовжували розпускати свої бутони.

Їм снилися сни, що разом, нарешті, вони:

Приспів:

Серед каменів, серед людей, серед вогнів, вітрин і ліхтарів, що не спали.

В бетонному океані калюжі із сліз висихали, в пилу і гарі коліс дві троянди в'янули.

Але якось зачули кроки, у цих троянд ожили пелюстки,

Прямо під корінь зрізає їх якийсь хлопець, з похмурим обличчям, під плащ прибирає,

крок додає.

Невідомо, звідки накотило щастя, їх стебла друг у друга, нарешті, в обіймах,

Збулася мрія квітів, тепер так близько, на яскравому сонці лежать біля обеліска.

Втілилися сни і, разом, нарешті, вони:

Приспів:

Серед каменів, серед людей, серед вогнів, вітрин і ліхтарів, що не спали.

В бетонному океані калюжі із сліз висихали, в пилу і гарі коліс дві троянди в'янули.

Серед каміння, серед людей.

Серед каміння, серед людей.

Серед каміння, серед людей.

Серед каміння, серед людей.