Нюркина песня - Янка Дягилева

Разложила девка тряпки на полу,

Раскидала карты-крести по углам,

Потеряла девка радость по весне,

Позабыла серьги-бусы по гостям.

По глазам колючей пылью белый свет,

По ушам фальшивой трелью белый стих,

По полям дырявой шалью белый снег,

По утрам усталой молью белый сон.

Развернулась бабской правдою стена,

Разревелась, раскачалась тишина,

По чужим простым словам, как по рукам,

По подставленным ногам, по головам.

А в потресканном стакане старый чай,

Не хватило для разлёту старых дел,

Фотографии, там звёздочки и сны,

Как же сделать, чтоб всем было хорошо.

Всё, что было, всё что помнила сама,

Смeл котейка с подоконника хвостом,

Приносили женихи коньячок,

Объясняли женихи, что почём.

Кто под форточкой сидит — отгоняй,

Ночью холод разогнался с Оби,

Вспоминай почаще солнышко своё…

То не ветер ветку клонит,

Не дубравушка шумит.

Розклала дівка ганчірки на підлозі,

Розкидала карти-хрести по кутах,

Втратила дівка радість по весні,

Забула сережки-буси по гостях.

По очах колючим пилом біле світло,

По вухах фальшивою треллю білий вірш,

По полям дірявою шаллю білий сніг,

Вранці втомленою міллю білий сон.

Розгорнулася бабською правдою стіна,

Розплакалася, розхиталася тиша,

За чужими простими словами, як по руках,

По підставлених ногах, по головах.

А в потресканій склянці старий чай,

Не вистачило для розльоту старих справ,

Фотографії, там зірочки і сни,

Як зробити, щоб усім було добре.

Все, що було, все що пам'ятала сама,

Змів котейка з підвіконня хвостом,

Приносили женихи коньячок,

Пояснювали наречених, що за що.

Хто під кватиркою сидить — відганяй,

Вночі холод розігнався з Обі,

Згадуй частіше сонечко своє…

То не вітер гілку хилить,

Не дубравушка шумить.