На дороге пятак - Янка Дягилева

На дороге пятак — руки дернулись вверх.

Кто-то плюнул в песок — покатилось шаром.

Собирать на себя — чтоб хватило на всех.

Все дороги узлом — все узлы топором.

Проканает и так — узел в пыль на войну

На лету подхватил — унесу под крыльцо.

Не отдам никому — закопаю в углу,

Положу сверху камешек за пазуху.

Карусель разнесло по цепочке за час.

Всех известий — п… ец, да весна началась.

Горевать — не гореть, горевать — не взрывать,

Убивать, хоронить, горевать, забывать.

Побежал, задохнулся, запнулся, упал.

Увидал белый снег сквозь бетонный забор.

Чудеса, да как леший бродил по лесам.

Вон из рук все бросай, да кидайся к дверям.

Все полы, все углы подмели языки.

Не разулся у входа, пришел ночевать.

До утра провалялся в аду, да в бреду,

А к утру провалился к паршивым чертям.

С виду ложь — с гуся кровь побежит со щеки.

Ни пропить, ни пропеть, ни слепить черепки.

Ни крестов, ни сердец, все злодейская масть:

Убивать, хоронить, горевать, забывать.

Поливает дождем первородная мысль,

Размывает дорожки — гляди, разошлись

В темноте все в одну, все одно к одному,

Не мешает другому лицу все к лицу.

Все к лицу подлецу, как родному отцу.

Не рассказывай, батя, и так все пройдет

Чередой дочерей, всем раздеться — лежать.

Убивать, хоронить, горевать, забывать.

Побежали глаза по стволам, по рядам.

Покатилось лицо по камням, по следам,

Безразмерной дырой укрывая траву.

Позабыть насовсем, разузнать, да уснуть.

Только солнечный свет на просветах пружин,

Переломанный лес на проломах дверей,

Несгибаемый ужас в изгибах коленей,

В поклон до могил деревянным цветам.

Побежали глаза, по стволам по рядам.

Покатилось лицо, по камням по следам

Безразмерной дырой укрывая траву.

Насовсем позабыть…

На дорозі п'ятак - руки сіпнулися вгору.

Хтось плюнув у пісок — покотилося кулею.

Збирати на себе – щоб вистачило на всіх.

Усі дороги вузлом – всі вузли сокирою.

Проканає і так — вузол у пилюку на війну

На льоту підхопив — віднесу під ганок.

Не віддам нікому - закопаю в кутку,

Покладу зверху камінчик за пазуху.

Карусель рознесло ланцюжком за годину.

Усіх звісток — п...ець, та весна почалася.

Горювати - не горіти, горювати - не підривати,

Вбивати, ховати, журитися, забувати.

Побіг, задихнувся, запнувся, упав.

Побачив білий сніг крізь бетонну огорожу.

Дива, та як дідько тинявся лісами.

Он з рук усе кидай, та кидайся до дверей.

Всі підлоги, всі кути підмели язики.

Не роззувся біля входу, прийшов ночувати.

До ранку провалявся в пеклі, та в маренні,

А на ранок провалився до паршивих чортів.

На вигляд брехня — з гуски кров побіжить із щоки.

Ні пропити, ні проспівати, ні зліпити черепки.

Ні хрестів, ні сердець, вся злодійська масть:

Вбивати, ховати, журитися, забувати.

Поливає дощем первородна думка,

Розмиває доріжки — дивись, розійшлися

У темряві все в одну, все одно до одного,

Не заважає іншій особі все до лиця.

Все личить негіднику, як рідному батькові.

Не розповідай, батю, і так все пройде

Чергою дочок, усім роздягнутися — лежати.

Вбивати, ховати, журитися, забувати.

Побігли очі по стовбурах, по рядах.

Покотилося обличчя по каменях, слідами,

Безрозмірною діркою вкриваючи траву.

Забути назовні, дізнатися, та заснути.

Тільки сонячне світло на просвітах пружин,

Переламаний ліс на проломах дверей,

Незламний жах у вигинах колін,

У уклін до могил дерев'яних квітів.

Побігли очі, по стовбурах по рядах.

Покотилося обличчя, по каменях слідами

Безрозмірною діркою вкриваючи траву.

Зовсім забути…