Gallows Frame - Words Of Farewell

In times of silent prosperity

Doubt may grow the most

As the intrepid soul challenges the constancy

Tip the balance and it may shatter the equilibrium

Towering above these industrial landscapes

A lifetime of impressions all to be lost in indifference

I beheld the flare stacks with their flaming heads

For the world will not find its end in an instantaneous flash

But with whimpering decay it will have to suffice

And so do I

The gallows frame edged against the grim sky

In a continuous display of monotony

Numb me, alienate me, leave me in spatial disarray

This alienation causes disorientation

So as you hear my voice for the last time

You shall always remember that I once lived here

Where the sun shines through the smoky alleys

Upon only those who pierce the state of trust

When its foundation’s very fabric is eroded rapidly

The gallows frame edged against the grim sky

In a continuous display of monotony

Numb me, alienate me, leave me in spatial disarray

Leave me at the wayside, down here in the gutter

So leave me out here in the cold, face down in the dirt

Leave me at the wayside, down here in the gutter

So leave me out here in the cold, face down in the dirt, yeah

Leave me at the wayside, down here in the gutter

So leave me out here in the cold, face down in the dirt

Leave me at the wayside, down here in the gutter

So leave me out here in the cold, face down in the dirt

У часи тихого процвітання

Найбільше можуть зрости сумніви

Оскільки безстрашна душа кидає виклик сталості

Поруште рівновагу, і це може порушити рівновагу

Підноситься над цими промисловими ландшафтами

Ціле життя вражень, які будуть втрачені в байдужості

Я бачив стопки факелів з їхніми палаючими головами

Бо світ не знайде свого кінця в миттєвому спалаху

Але з скиглим розпадом цього вистачить

І я теж

Рамка шибениці впиралася в похмуре небо

У безперервному відображенні монотонності

Заніміть мене, відчуйте мене, залиште мене в просторовому безладді

Це відчуження викликає дезорієнтацію

Тож як ви чуєте мій голос востаннє

Ви завжди пам’ятатимете, що я колись тут жив

Де сонце світить крізь задимлені алеї

Тільки на тих, хто пронизує стан довіри

Коли сама тканина його основи швидко розмивається

Рамка шибениці впиралася в похмуре небо

У безперервному відображенні монотонності

Заніміть мене, відчуйте мене, залиште мене в просторовому безладді

Залиште мене біля дороги, тут, у жолобі

Тож залиште мене тут, на морозі, обличчям донизу в бруд

Залиште мене біля дороги, тут, у жолобі

Тож залиште мене тут, на морозі, обличчям вниз у бруд, так

Залиште мене біля дороги, тут, у жолобі

Тож залиште мене тут, на морозі, обличчям донизу в бруд

Залиште мене біля дороги, тут, у жолобі

Тож залиште мене тут, на морозі, обличчям донизу в бруд