Solitude - Woe

Cackling past, I curse your echoing voice

I have become the air that was so cold

The final form surrounding that which we never have known

So bleak it is that nothing will escape

The enemy of all that was and all that should have been

The unfeeling earth was never this aware

A piece of me is dying and I somehow do not care

No victory or strength to battle this and hope for life

We hold our breath and close our eyes and now lay down to die

I question that which guides my every step

No God exists to place the blame, it solely lies within

My feeble heart is blackened from the worthlessness of life

I hold my breath and close my eyes and now lay down to die

Do you still ring with the pain of the words not forgotten that hide in my

shadow like so many faded days?

How your anguish persists, it still gnaws at my heart

These memories will chase me eternal and grant me no solitude

A single voice still lingers

Когочучи мимо, я проклинаю твій голос, що лунає

Я стала повітрям, яке було таким холодним

Остаточна форма, що оточує те, чого ми ніколи не знали

Так похмуро, що ніщо не втече

Ворог усього, що було і всього, що мало бути

Нечутна земля ніколи не усвідомлювала цього

Частина мене вмирає, і мені якось байдуже

Немає перемоги чи сили, щоб боротися з цим і сподіватися на життя

Ми затамуємо подих і закриваємо очі, а тепер лягаємо померти

Я ставлю під сумнів те, чим керується кожен мій крок

Не існує Бога, щоб звинувачувати його, це виключно всередині

Моє слабке серце почорніло від нікчемності життя

Я затамував подих і заплющив очі, а тепер лягаю померти

Ти досі дзвониш болем від незабутих слів, що ховаються в моєму

тінь, як багато зів’ялих днів?

Наскільки триває твоя мука, вона все ще гризе моє серце

Ці спогади вічно переслідуватимуть мене і не дадуть мені самотності

Єдиний голос все ще звучить