Жаль - Вика Цыганова

Жаль, что очень быстро вянут розы.

Жаль, что в небе тают наши звезды.

Жаль.

А он любил её, носил он на руках.

Он ей писал свои стихи на облаках.

И облака летели с севера на юг,

Она читала эти письма всем вокруг…

Жаль.

Она читала эти письма на лету,

Холодным звездам и цветам в ночном саду.

А время шло и звезды падали в садах,

А время шло, и розы вяли на глазах.

Жаль, что все не вечно в этом мире…

Жаль.

И мы когда-то так любили,

Жаль.

А он любил, а он хотел с ней вечно быть,

Писать стихи и розы алые дарить.

Но облака поплыли с юга на восток

И выпал снег, разлуки долгой выпал срок.

Жаль.

Он ей кричал стихи, прощаясь, на бегу,

И розы алые горели на снегу,

И грешный мир, качаясь тихо, мимо плыл.

Не досказал, не докричал, не долюбил…

Жаль.

Мы понимаем очень поздно,

Жаль, что не вернуть на небо звезды.

Жаль.

Но есть любовь, но есть стихи, но есть цветы,

Но есть слова необычайной красоты.

И облака летят над нами вновь и вновь.

Он пишет с неба ей про нежную любовь.

Он пишет ей и будет вечно ей писать,

И будет ждать ее, как прежде, будет ждать.

И может быть, когда-то встретятся они,

Как облака, на самом краешке земли.

И облака летят над нами вновь и вновь.

Он пишет с неба ей про нежную любовь.

Он пишет ей и будет вечно ей писать,

И будет ждать ее, как прежде, будет ждать.

И может быть, когда-то встретятся они,

Как облака, на самом краешке земли.

Как облака, на самом краешке земли.

Шкода, що дуже швидко в'януть троянди.

Шкода, що в небі тануть наші зірки.

Шкода.

А він любив її, носив він на руках.

Він їй писав свої вірші на хмарах.

І хмари летіли з півночі на південь,

Вона читала ці листи всім навколо.

Шкода.

Вона читала ці листи на льоту,

Холодним зіркам і квітам в нічному саду.

А час йшов і зірки падали в садах,

А час йшов, і троянди в'яли на очах.

Шкода, що все не вічно в цьому світі...

Шкода.

І ми коли так любили,

Шкода.

А він любив, а він хотів з нею вічно бути,

Писати вірші та троянди червоні дарувати.

Але хмари попливли з півдня на схід

І випав сніг, розлуки довгою випав термін.

Шкода.

Він їй кричав вірші, прощаючись, на бігу,

І троянди червоні горіли на снігу,

І грішний світ, хитаючись тихо, повз плив.

Не доказав, не докричав, не долюбив…

Шкода.

Ми розуміємо дуже пізно,

Шкода, що не повернути на небо зірки.

Шкода.

Але є любов, але є вірші, але є квіти,

Але є слова надзвичайної краси.

І хмари летять над нами знову і знову.

Він пише з неба їй про ніжне кохання.

Він пише їй і буде вічно їй писати,

І чекатиме її, як раніше, чекатиме.

І може бути, колись зустрінуться вони,

Як хмари, на краю землі.

І хмари летять над нами знову і знову.

Він пише з неба їй про ніжне кохання.

Він пише їй і буде вічно їй писати,

І чекатиме її, як раніше, чекатиме.

І може бути, колись зустрінуться вони,

Як хмари, на краю землі.

Як хмари, на краю землі.