То не ветер ветку клонит - Вика Цыганова

То не ветер ветку клонит,

Не дубравушка шумит,

То моё сердечко стонет,

Как осенний лист дрожит.

Извела меня кручина,

Подколодная змея!

Догорай, гори, моя лучина,

Догорю с тобой и я!

Не житьё мне здесь без милой:

С кем пойду теперь к венцу?

Знать, судил мне рок с могилой

Обвенчаться молодцу.

Расступись, земля сырая,

Дай мне, молодцу, покой,

Приюти меня, родная,

В тихой келье гробовой.

Мне постыла жизнь такая,

Давит грусть меня, тоска,

Скоро ль, скоро ль гробовая

Скроет грудь мою доска?

То не вітер гілку хилить,

Не дубравушка шумить,

Те моє серце стогне,

Як осінній лист тремтить.

Звела мене кручина,

Підколодна змія!

Догорай, гори, моя лучина,

Догорю з тобою і я!

Не життя мені тут без милої:

З ким піду тепер до вінця?

Знати, судив мені рок із могилою

Повінчатися молодцю.

Розступись, земля сира,

Дай мені, молодцю, спокій,

Притулок мене, рідна,

У тихій келії гробової.

Мені охололо життя таке,

Тисне смуток мене, туга,

Скоро ль, скоро ль гробова

Скриє груди мою дошку?