Осенняя - Валерий Курас

Уж сколько песен про тебя спето,

А ты опять спешишь в моё лето,

И я укутываюсь в шарф тёплый

И у камина пью глинтвейн.

Привычным жестом жёлтый плащ бросив,

Неслышно в дверь ко мне войдёт осень

И тихо сядет рядом и бросит:

Ну, что грустишь, и мне налей!

И будет долгим вечер наш странный,

Хоть на работу мне вставать рано,

Но раз скребутся на душе кошки,

То надо кошек покормить.

И превращается в стихи проза,

У моей осени в глазах слёзы.

Не плачь хорошая, уже поздно,

С тобою вместе будем жить.

Бродить по старенькой моей даче,

Она так много для меня значит,

Кусочек солнца, принадлежащий

Отныне нам с тобой, один,

Вот так всю жизнь: кусочки да крошки,

А знаешь, многое уже в прошлом,

Но лучше будем петь о хорошем

И жадно пить сырые дни.

Скільки пісень про тебе заспівано,

А ти знову поспішаєш у моє літо,

І я укутаюся в шарф теплий

І у каміна п'ю глінтвейн.

Звичним жестом жовтий плащ кинувши,

Нечутно в двері до мені увійде осінь

І тихо сяде поруч і кине:

Ну, що сумуєш, і мені налий!

І буде довгим вечір наш дивний,

Хоч на роботу мені вставати рано,

Але раз шкребуться на душі кішки,

То треба кішок погодувати.

І перетворюється на вірші проза,

У моєї осені в очах сльози.

Неплач хороша, вже пізно,

З тобою разом житимемо.

Бродити по старенькій моїй дачі,

Вона так багато для мене означає,

Шматок сонця, що належить

Відтепер нам із тобою, один,

Ось так все життя: шматочки та крихти,

А знаєш, багато вже в минулому,

Але краще співатимемо про добре

І жадібно пити сирі дні.