Аутодафе - UNREAL

Поёт, беснуясь, ветер

Ночь, таинству подстать

Нагая в лунном свете

Твой пульс чеканит такт

Лишь час на всё отпущен

Хозяином Времён

Но танец так воздушен

Что Царь Ночной пленён...

Когда всё это было?

Как будто жизнь назад

В ладони гвозди вбили

И дальше только Ад

Калёное железо

Приняв печать огня

Змеёй впивалось в тело

Шипя, искрясь, звеня

Тебя хлыстами били

Но им не слышать плачь

И сложенные крылья

Не видит твой палач

В удушливой неволе

Наперекор судьбе

Не покоряясь боли

Ты смерть звала к себе

Так истерзана плоть, эту боль не унять

Не в постели из роз суждено умирать...

Смерть придёт не таясь, среди белого дня

Чтобы душу принять из объятий огня

Сгорит чужая кожа

С чела стерев клеймо

И ты явить всем сможешь

Что зрить им не дано

Рёв пламени чуть стихнет

Умолкнет гул толпы

Юродивый воскликнет

- "Чиста, невинна ты!"

Нетронута, прекрасна

В одеждах из огня

Казнённая невеста

Полночного Царя

Над лобным местом нечисть

Кружит, как вороньё

И собирает души

Приданное твоё

Среди белого дня Смерть явилась сама

Чтобы душу принять из объятий огня

Скрыло Солнце свой лик, Тень укрыла любя

Небо вырвало крик и простило тебя

Среди белого дня Смерть явилась сама

Чтобы душу принять из объятий огня

Скрыло Солнце свой лик, Тень укрыла любя

Небо вырвало крик и простило тебя.

Співає, шаленячи, вітер

Ніч, таїнству підстати

Гола в місячному світлі

Твій пульс карбує такт

Лише година на все відпущена

Господарем Часів

Але танець такий повітряний

Що Цар Нічний полонений...

Коли це все було?

Наче життя тому

У долоні цвяхи вбили

І далі тільки Пекло

Гартоване залізо

Прийнявши друк вогню

Змією впивалося в тіло

Шипучи, іскрившись, брязкаючи

Тебе хлистами били

Але їм не чути плач

І складені крила

Не бачить твій кат

У задушливій неволі

Всупереч долі

Не підкоряючись болю

Ти смерть кликала до себе

Так змучена плоть, цей біль не вгамувати

Не в ліжку з троянд судилося...

Смерть прийде не таючись, серед білого дня

Щоб душу прийняти з обіймів вогню

Згорить чужа шкіра

З чола стерть тавро

І ти явити всім зможеш

Що бачити їм не дано

Ром полум'я трохи стихне

Замовкне гул натовпу

Юродивий вигукне

- "Чиста, невинна ти!"

Недоторкана, прекрасна

В одязі з вогню

Страчена наречена

Північного Царя

Над лобовим місцем нечисть

Кружить, як вороння

І збирає душі

Придане твоє

Серед білого дня Смерть з'явилася сама

Щоб душу прийняти з обіймів вогню

Сховало Сонце своє обличчя, Тінь укрила люблячи

Небо вирвало крик і вибачило тебе

Серед білого дня Смерть з'явилася сама

Щоб душу прийняти з обіймів вогню

Сховало Сонце своє обличчя, Тінь укрила люблячи

Небо вирвало крик і вибачило тебе.