Hamlet - Tystnaden

If the dull substance of my flesh were thought

Injurious distance should not stop my way

For then despite of space, I would be brought

From limits far remote where thou dost stay

Not so far, mine eye and heart are at a mortal war

How to divide the conquest of your irresistible sight

When you are here with your poetry

But ah!

Thought kills me that I’m not thought

To leap large lengths of miles when you are gone

These are our sacrifices, roses have thorns and silver fountains mud

But that, so much of earth and water wrought

I must attend time’s leisure with my moan

Let me confess that we two… we must be twain!

Rise with your stateliness, dream of us with open eye

Like waves make towards the shore

Our minutes hasten to their end

Not so far, mine eye and heart are at a mortal war

How to divide the conquest of your irresistible sight

When you are here in your person

But ah!

Thought kills me that I’m not thought

To leap large lengths of miles when you are gone

These are our sacrifices, roses have thorns and silver fountains mud

But that, so much of earth and water wrought

I must attend time’s leisure with my moan

These are our sacrifices…

Mine are heavy tears, mine is the grief of having you

So shall I compare you to a summer’s day?

No

You are more lovely and more temperate

Within the distance my mind dives in yours

Who will believe my verse in time to come

If it were filled with your most high deserts, and with my love?

So long as eyes can see

So long live these lines, these give life to thee

Якби думали про тьмяну речовину моєї плоті

Травмована дистанція не повинна зупиняти мій шлях

Бо тоді, незважаючи на місце, мене привезли б

З далеких меж, де ти перебуваєш

Не так далеко, моє око і серце воюють у смертельній війні

Як розділити завоювання вашого непереборного погляду

Коли ти тут зі своєю поезією

Але ах!

Мене вбиває думка, що я не думаю

Щоб стрибнути на великі милі, коли вас немає

Це наші жертви, троянди мають терни і срібні фонтани грязь

Але це, стільки землі та води, сформовано

Я мушу відвідувати дозвілля зі своїм стогоном

Дозвольте мені зізнатися, що ми двоє… ми мабуть двоє!

Підніміться зі своєю величністю, мрійте про нас із відкритими очима

Наче хвилі набігають до берега

Наші хвилини поспішають до кінця

Не так далеко, моє око і серце воюють у смертельній війні

Як розділити завоювання вашого непереборного погляду

Коли ви тут самі

Але ах!

Мене вбиває думка, що я не думаю

Щоб стрибнути на великі милі, коли вас немає

Це наші жертви, троянди мають терни і срібні фонтани грязь

Але це, стільки землі та води, сформовано

Я мушу відвідувати дозвілля зі своїм стогоном

Це наші жертви…

Мої важкі сльози, моє горе, що я маю тебе

Тож я порівняю вас із літнім днем?

Ні

Ти більш милий і поміркований

На відстані мій розум занурюється в твій

Хто повірить моєму віршу з часом

Якби воно було наповнене твоїми найвищими пустелями та моєю любов’ю?

Поки очі бачать

Хай живуть ці рядки, вони дають вам життя